Агресія.
Шляхи подолання агресії у
дітей дошкільного віку
Маленький Артем грав удома разом з друзями. За дітьми
спостерігала мама, і, на її думку, гра проходила весело. Але незабаром стався
неприємний інцидент: Артему не сподобалося, що інша дитина побудувала кращу
вежу з конструктора, тому він ударив її. Мама була по-справжньому шокована
поведінкою сина.
Подібні ситуації трапляються з дітьми не так уже й
рідко. Спробуємо з’ясувати, чому маленькі діти починають битися та як упоратися
з подібною поведінкою.
Чому б'ються маленькі діти?
Агресивна поведінка характерна
для маленьких дітей на певному етапі розвитку. Батькам необхідно зрозуміти
причини, що призводять до агресії у ставленні до однолітків і дорослих:
·
Дитина висловлює негативні емоції. Маленьким дітям
важко висловити емоції словами. Неможливість упоратися з
емоціями, які переповнюють, і взяти їх під контроль призводить до агресивної поведінки,
яка проявляється в істериках і бійках.
·
Допитливість. Дитина
дізнається багато нового, постійно вчиться, виявляє допитливість до всього навколишнього. Вона бажає
експериментувати, порушуючи правила. Починаючи бійку, вона просто хоче
подивитися, до чого це призведе та що в цьому поганого.
·
Дитина вважає, що це
весело. Крім того, вона намагається привернути увагу
батьків своєю поведінкою.
·
Наслідування. Діти
вчаться, наслідуючи тих, хто їх оточує. Можливо, ваша дитина побачила, що
її брат поводиться подібним чином, і вчинила так само.
Як
відучити дитину битися?
Агресивна поведінка в дошкільника не завжди означає,
що він бажає комусь зла. Але не варто заплющувати очі на подібні ситуації.
Пропонуємо кілька способів відучити дитину битися:
·
З'ясуйте причини агресивної поведінки й
потреби дитини. Причинами агресії можуть бути вікові особливості
розвитку, пригнічена злість, тривога, прагнення контролювати ситуацію або
захистити себе та свої речі. Коли в дітей прорізаються зуби й розвивається
моторика, вони реагують на різні ситуації за допомогою зубів і кулаків.
Дитина часто б'ється й кусається у віці
від 1,5 до 2,5 років, оскільки вона ще не знає, як правильно висловлювати свої
почуття. Вона припиняє кусатися, як тільки в неї розвиваються навички мовлення.
Батькам необхідно навчити малюка правильної поведінки. Якщо залишити все, як є,
агресія стане його постійним супутником.
·
Звертайте увагу на те, що провокує в
дитини агресивну поведінку. Це допоможе вам зрозуміти її
причину. Наприклад, Сашко вважає, що іграшки Дмитрика кращі, ніж його власні.
Він забирає в нього іграшки й не віддає їх назад. Тому Дмитрик лізе в бійку, щоб забрати їх. Батьки
повинні втрутитися в ситуацію й пояснити Сашкові, що його іграшки нічим не
гірші, ніж у Дмитрика, а Дмитрикові пояснити необхідність ділитися. Це
допоможе уникнути подібних ситуацій у майбутньому.
·
Негайно втручайтеся в ситуацію. Якщо дитина б'ється або кусається –
зупиніть її. Не кричіть, говоріть спокійним тоном. Подивіться їй в очі та
скажіть, що битися не можна, тому що це боляче. Це дасть їй зрозуміти, що ваші
слова мають значення. Заберіть малюка в тихе місце, де він зможе заспокоїтися.
·
Відволікайте увагу дитини. Приберіть з поля
зору те, що спровокувало агресивну поведінку, відволікаючи улюбленою іграшкою,
книжкою чи іншою цікавою для малюка річчю.
·
Проявіть співчуття. Діти не б'ються
без причини. Тому батькам необхідно розуміти й цінувати почуття дитини. Можливо,
вона не буде готова відразу ж вислухати вас, тому почекайте, поки вона
заспокоїться. Поговоріть з малюком і поясніть йому його почуття. Переконайтеся,
що він зрозумів причини своєї поведінки. Зовсім маленьку дитину, яка ще не
здатна зрозуміти ваші пояснення, краще просто обійняти й пожаліти.
·
Говоріть і пояснюйте. Діти краще розуміють,
якщо їм наводити приклади різних ситуацій: «Що буде з іграшкою, якщо ти вдариш
її об підлогу?», «Тобі б сподобалося, якби тебе вдарили?»
·
Спостерігайте за малюком. Якщо він постійно
лізе в бійку, спостерігайте за ним і зупиняйте в критичні моменти. Це може бути
складно спочатку, але допоможе запобігти агресивній поведінці в майбутньому.
·
Заохочуйте позитивну поведінку. Наприклад,
починаючи з трьох років, уже можна придумати символічну винагороду за хороші
вчинки, допомогу мамі й татові. Не скупіться на похвалу й підтримку.
·
Не заплутуйте малюка своєю
поведінкою. Коли ви самі б'єте його за погані вчинки й при цьому
вимагаєте, щоб він не бився, ви тільки збиваєте дитину з пантелику. Тому ніколи
не бийте малюка, щоб закликати його до порядку.
·
Будьте послідовні, встановлюючи правила. Коли дитина
б'ється, зупиніть її, скажіть, щоб вона так не робила. Зупиняти малюка потрібно
завжди, навіть якщо в нього виник конфлікт з кимось із однолітків.
·
Підкажіть дитині альтернативні способи
вираження своїх почуттів. Іноді діти б'ються, бо не знають
іншого виходу з ситуації, що склалася. Тому вам необхідно навчити малюка
альтернативних способів виражати емоції.
Наприклад, словесно. Прищеплюйте йому
звичку виражати емоції за допомогою слів. Це допоможе говорити про своє
незадоволення замість того, щоб лізти в бійку. Навчіть дитину таких слів і
фраз, як «ні», «не роби цього» та інших. Також навчіть її уникати ситуацій, які
їй не до душі, і вчасно звертатися по допомогу до дорослих, коли вона не може
самостійно впоратися з важкою ситуацією.
·
Обмежте час, проведений перед
екраном. Якщо дитина бачить багато жорстоких сцен по телевізору,
агресії не уникнути. Тому обмежте час, проведений перед екраном. Замість цього
краще пограти в рухливі або розвивальні ігри.
·
Навчіть малюка проявляти ніжність в іграх. Коли малюк під час
ігор проявляє деструктивну поведінку (штовхає інших дітей, кидає або ламає
іграшки) – це ознака агресії або підвищеної тривожності. Навчіть дитину
проявляти ніжність в іграх: погладити собаку, обійняти плюшевого ведмедика,
маму чи сестру.
Постарайтеся подивитися на світ очима
дитини. Співчувайте, прийміть її поведінку й поводьтеся відповідно. Іноді
складно прийняти та зрозуміти позицію дитини, яка б'є інших дітей. Вам швидше
захочеться стримати її або накричати. Але є багато інших способів упоратися з
агресивною поведінкою.
Як
упоратися з дитячою агресією?
Пам'ятайте про те, що грубе поводження з дитиною дає
лише тимчасовий ефект, у той час як проблеми з поведінкою можуть тривати дуже
довго. Коли вона проявляє агресію, це говорить про те, що дитина потребує вашої
допомоги. Але як же допомогти малюкові? Пропонуємо кілька способів:
·
З'ясуйте, що саме призводить до агресивної
поведінки. Це може бути голод, втома або безсилля. Задовольніть усі потреби
малюка. Іноді дитина просто не розуміє своїх потреб, і ви повинні допомогти їй
у цьому.
·
Допоможіть дитині знайти вихід із
ситуації. Батьки зазвичай хвилюються й насторожуються, бачачи таку поведінку,
але замість цього постарайтеся допомогти їй виправити ситуацію. Проявіть любов
і доброту, допомагаючи малюку вивчати навколишній світ і свої емоції.
·
Не поспішайте втручатися. Найчастіше дитина
своєю агресивною поведінкою просто хоче привернути вашу увагу. Тому не
поспішайте відразу ж реагувати. Спочатку заспокойте того, кого вдарив ваш син
або донька. Покажіть приклад співчуття, дайте їй зрозуміти, що така поведінка не
приверне увагу.
·
Надайте вибір. Іноді батьки
просто вказують малюкові на те, що йому потрібно робити, не даючи реального
вибору. Надайте йому вибір, і кодит имить агресію.
Коли
ваша дитина – жертва
Якщо вашого малюка ображає одноліток, а його батьки
закривають на це очі, вам навряд чи вдасться закликати їх розібратися в
ситуації. Але все ж поговоріть з батьками кривдника й поясніть, що їм необхідно
втрутитися:
·
Перш за все, заспокойте свою дитину та
скажіть кривдникові: «Ми вдома так не чинимо». Розкажіть мамі кривдника про
ситуацію й попросіть її про допомогу. Мами завжди уважні до поведінки своїх
дітей і знають, як з ними впоратися.
·
Після того, як діти заспокоїлися, вони повинні
деякий час пограти окремо. Якщо вони захочуть грати разом і будуть отримувати
задоволення від гри, не заважайте їм. У випадку, коли діти все ще знаходяться в
поганому настрої, їм краще й далі грати окремо.
·
Якщо вашого малюка постійно ображають у
дитячому садку, зверніться по допомогу до вихователя.
Дитина
замішана в булінгу
Дитина знущається з однолітків? Вам необхідно негайно
втрутитися, поки це не привело до серйозних наслідків. Будьте особливо уважні
до таких ознак агресивної поведінки, які можуть свідчити про її причетність до
булігну:
·
Вона дуже швидко стає роздратована.
·
Вона вплутується в бійки зі своїми братами
або сестрами.
·
У моменти фрустрації дитина лізе в
бійку.
·
Вона віддає перевагу товариству дітей, які
теж схильні до агресивної поведінки.
·
Дитина не розуміє, що її дії завдають кодит
им, хто її оточує.
Якщо ви помітили один або кілька перерахованих вище
симптомів у вашої дитини, негайно вживайте заходів. Поговоріть з малюком про
його поведінку. Навчіть простих способів заспокоюватися (наприклад, порахувати
до десяти або зробити декілька глибоких подихів). Це навчить дитину
контролювати свої негативні емоції. Якщо жоден із зазначених методів не працює,
зверніться по допомогу до психолога.
Діти б'ються, кусаються, впадають в істерику й
демонструють агресивну поведінку. Але це зовсім не означає, що ваш малюк
поганий або ви – погані батьки. Агресивна поведінка в більшості випадків –
всього лише вікова особливість. Запасіться терпінням, і зміни на краще
обов'язково настануть.
Людина
має здатність любити, і
якщо
вона не може знайти
застосування
своїй здатності
любити,
вона здатна
ненавидіти, виявляючи агресію
і
жорстокість. Цим засобом вона
керується як утечею від власного
сердечного
болю.
Еріх
Фром
Тема нашої розмови досить серйозна – вияв дітьми жорстокості і агресії.
На жаль, ці явища живуть серед нас, дорослих, і серед наших дітей. Що ж це за
явище і варто нам про нього говорити ?
Слово «агресивність» утворено від латинського aggressio – напад. В
даному випадку візьмемо визначення агресії як активної форми виразу емоції
гніву, яка виявляється через спричинення збитку людині або предмету. Зверніть
увагу, агресія – цей вираз емоції, а емоція – це те, що ми випробовуємо
незалежно від наших бажань і тим більше бажань оточуючих нас людей. Емоції, у
тому числі і емоцію гніву, не можна заборонити.
Є різні варіанти визначення, що таке агресія, один з них такий : агресія
– це поведінка, що заподіює шкоду предметам чи предмету, людині чи групі людей.
Агресія може виявлятися фізично (удари) і вербально ( порушення прав іншої
людини без фізичного втручання )
У психології розрізняють два види агресії : інструментальну й ворожу.
Інструментальна агресія виявляється людиною для досягнення визначеної мети.
Вона типова для дошкільного та молодшого шкільного віку ( я хочу забрати
іграшку чи предмет). У старших дітей більше виявляється ворожа агресія. Вона
спрямована на те, щоб заподіяти людині зло, біль.
Агресивну поведінку не можна однозначно вважати поганою. Виникаючи в
критичній ситуації, вона виконує захисну функцію, інколи функцію розв’язання
(виходу) ситуації. Найчастіше агресивна поведінка спостерігається у дитини в
критичні вікові періоди. Це свідчить про те, що життя дитини стало складнішим
Агресія
не буває без емоцій гніву, злості або люті. В словнику Ожегова гнів
визначається як відчуття сильного обурення. В українській мові є багато слів,
які відображають різну інтенсивність і відтінки гніву. Це і роздратування, і
злість, і лють. Агресивність - характеризується поведінкою, спрямованою на
заподіяння шкоди іншій людині і супроводжується, в більшості випадків, станом гніву,
ворожості, ненависті, тощо.
Ознаки
агресивності :
·
Впертість,
·
дратівливість,
·
напади гніву, вибух злості, обурення,
·
намагання образити іншу людину, принизити гідність,, властолюбність,
·
наполягання на своєму,
·
егоцентризм (нерозуміння інтересів інших людей),
·
самовпевненість, завищена самооцінка.
Причини
:
·
Реакція на приниження гідності дитини, осміювання, знущання
·
Наслідок обмеження самостійності людини, надмірна опіка
·
Прояв суперництва між дітьми у сім’ї (особливо багатодітних)
·
Результат гнітючого переживання невдач
·
Яскраво виражена екстровертованість
·
Взаємостосунки в сім між батьками
·
Результат “едіпового” комплексу (агресивність до однієї статі – дівчата
до жіночого, хлопці – до чоловічого)
Корекція
:
·
Не відповідати на крик (на агресивний) – це тільки підвищує агресію у
агресивної дитини
·
Стримувати свою агресію, тому, що у людини через 10-20 хвилин приходить процес
каяття
·
Загружати у різні види діяльності (не в навчально-пізнавальну)
·
Включати в активні форми роботи
Розберемо
детальніше причини дитячої агресії
Чому дитина стає агресивною? Адже емоції злості і гніву запускають
агресію, але не обов'язково приводять до її прояву.
Дослідження в області вивчення дитячої агресії показують, що на
формування даної особливості впливають
·
негативізм матері (її відчуженість, байдужість,
постійна критика)
·
байдуже відношення, ігнорування агресивних проявів
дитини по відношенню до інших дітей і дорослих (фактично заохочення агресивної
поведінки);
·
суворість дисциплінарних дій (фізичне покарання,
психологічний тиск, приниження).
На формування дитячої агресії може впливати схильність до збудливості
нервової системи. Але йдеться тільки про схильність. Практика показує, що на
агресивність дитини більше впливають соціальне середовище і його оточення.
Агресивна дитина швидше виросте в сім'ї з агресивними батьками, але не тому що
це передається генетично, а тому що батьки не уміють справлятися з своєю
агресивністю. Тому і не змогли навчити цьому своєї дитини.
Отже, дитяча агресивність формується під впливом стилю
спілкування дорослого з дитиною. Особливо небезпечні наступні стилі :
1.
Накази, команди.
«Зараз
же перестань.!», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко!», «Щоб я більше
цього не чув!, «Замовкни!» У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу
до себе. Такі слова викликають почуття безправ’я та покинутості. Особливо коли
дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками. У відповідь діти
звичайно опираються, “бурчать”, ображаються, виявляють упертість.
2.
Попередження, застереження, погрози.
«Якщо
ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз
повториться, я візьму пасок».Погрози та попередження погані тим, що за
постійного повторювання діти до них звикають і перестають на них реагувати.
Тоді дорослі від слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких
покарань до більш сильних, а часом жорстоких, застосовують фізичні покарання.
3.
Мораль, повчання, проповіді.
“Ти
зобов’язаний поводитися так, як належить”, “Кожна людина повинна працювати”,
“Ти повинен поважати дорослих” Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються
нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це знов і
знову. Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а
найчастіше - все разом. Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку
виховують не стільки слова, скільки атмосфера в сім’ї, оточенні через
наслідування поведінки дорослих.
4.
Постійні поради, намагання все вирішити за дитину.
“А
ти візьми і скажи…” “По-моєму треба…”, “Я б на твоєму місці… Діти не
схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверти повстають :”Без тебе
знаю!”, “Тобі легко казати”, “Ти так вважаєш, а я по іншому” Кожній дитині
властиве прагнення бути незалежною, приймати самостійні рішення. Щоразу, коли
ми щось радимо дитині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й
недосвідчена, а ми розумніші від неї, наперед усе знаємо.
5.
Докази, нотації, лекції.
“Усе
через тебе!”, “Завжди ти…” Це викликає в дітей або активний захист (напади у
відповідь, заперечення, озлобленість), або нудьгу, пригніченість,
розчарованість в собі та своїх стосунках з батьками. В такому разі в дитини
формується низька самооцінка, яка породжує нові проблеми. Спробуйте звертати
увагу не тільки на негативні, а й на позитивні сторони дитини. Не бійтеся, що
похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумаймо, а чи добре самим нам
жилося б в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини ? Чи
не чекали б ми від неї добрих слів?
6.
Обзивання, висміювання.
”Плакса-вакса”,
“Ну просто бовдур!”, “Який же ти ледащо”. Усе це найкращий спосіб відштовхнути
дитину й “допомогти” їй розчаруватися в собі. Звичайно , в таких випадках діти
ображаються й захищаються :”А сама яка?”, “Ну й буду таким !”
7.
Випитування, розслідування, здогадування.
”Ні,
ти все-таки скажи”, “Що ж все-таки трапилося?”, “Ну чому ти мовчиш?” І
справді, хто з нас любить, коли нас виводять на чисту воду? За цим може
наступати лише захисна реакція, бажання уникнути контакту.
Утриматися
в розмові від запитань дуже важко і все ж треба спробувати замінити питальні
речення на стверджувальні. Часом різниця між питальним і стверджувальним
реченням майже непомітна, але для дитини, яка переживає, ця різниця велика :
запитання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як
розуміння й підтримка.
8.
Співчуття на словах, умовляння.
Звичайно,
дитина потребує співчуття, однак є ризик, що слова “я тебе розумію, співчуваю”
прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснути її
до себе. А у фразах на зразок “Заспокойся”, “Не звертай уваги” вона може почути
зневагу до її турбот, применшення її страждань.
9.
Ігнорування.
”Відчепися
!”, “Не до тебе”, “Завжди ти зі своїми скаргами”
Допоможемо
дитині справитися з агресією
Як допомогти дитині навчитися справлятися з природними агресивними
імпульсами, не доводячи їх до виникнення серйозної проблеми?
Важливо, щоб в сім'ї були чіткі правила і однакові вимоги до дитини у
всіх оточуючих його дорослих. Тоді у дитини буде менше шансів маніпулювати
своєю агресивністю, він не зможе сказати, що: «Мама погана, тому що не дає
дивитися телевізор, а тато добрий, тому що дозволяє».
Для навчання контролю над своєю поведінкою дуже корисні будь-які ігри з
правилами. Адже грати цікаво, а гра проходить комфортно і весело саме тоді,
коли все дотримують правила. Якщо правила порушуються, то гра руйнується.
Ролеві ігри стосовно нашої теми – це можливість побути в «шкурі»
агресора і його жертви. Обмінюючись з дитиною ролями в такій грі, дорослий може
показати йому наслідки агресивної поведінки і навчити способам нового
реагування в різних ситуаціях.
Дитяча
агресія: коли допоможе тільки психолог
Якщо ви не справляєтеся з агресивністю вашої дитини, тобто якщо
відчуваєте невпевненість в тому, як поступити, страх і безсилля перед його
агресивними спалахами, самі зриваєтеся і кричите на дитину, а потім переживаєте
почуття вини, і вам здається, що ви вже перепробували всі методи виховання –
це, звичайно, привід для звернення до психолога. Можливо, у вас є сумніви і
питання, відчуття, що щось не так, відчуття дискомфорту – у будь-якому випадку
не варто накопичувати негативні емоції. Чим раніше ви помітили труднощі, які
виникають у вас і вашої дитини у відносинах з іншими людьми – тим простіше
виправити ситуацію, тим швидше ви зможете разом з фахівцем знайти рішення ваших
проблем.
Рекомендації
щодо подолання дитячої агресивності :
Однією з основних причин дитячої агресії є сімейне оточення, сімейні ситуації.
Тому лише у співпраці з батьками можна досягти позитивних результатів щодо
попередження дитячої агресивності та агресії. Тому в роботі з батьками можна
використати такі поради для батьків :
1.
Поважати і розуміти потребу дитини в самостійності, створити умови для
нормального розвитку її активності. Дозволити дитині бути в розумних межах
незалежною.
2.
Допомогти дитині перебороти ситуацію надмірного незадоволення, яка в багатьох
випадках призводить до афективних реакцій. Якщо приступ люті викликаний
забороною, то її не треба зразу відміняти. Поясніть дитині , що ви розумієте,
чому вона так себе веде, але не відміняйте заборону, якщо вважаєте її розумною,
справедливою, корисною.
3.
Необхідно навчитися зменшувати інтенсивність і тривалість надмірного
незадоволення дітей та обмежувати його наслідки.
4.
Допомогти дитині в пошуку шляхів і способів подолання почуття ворожості.
5.
Щоб допомогти дитині засвоїти поведінку, характерну для сім’ї, в якій він живе,
батькам потрібно встановлювати для дитини межі дозволеного, котрі мають
відповідати її віковим особливостям, почуттям у конкретній ситуації та залежати
від міри її активності.
6.
Насамкінець, основним фактором у запобіганні негативним проявам агресивності є
оптимізація стосунків батьків і дітей. Чим стійкіша близькість між дитиною і
батьками, тим їй легше перебороти свої ворожі відчуття.
ДО
УВАГИ БАТЬКІВ :
1.
Виховує все: люди, речі, явища, але на першому місці батьки й педагоги. Учити
жити – це значить передавати із серця в серце моральні багатства. І передає ці
багатства той, хто з колиски пестить дитину, хто дбайливою рукою підтримує її
перший крок, хто веде її за руку першою стежинкою життя. Це мати, батько і
вчитель.
2.
Виховання починається із дня народження.
Перше, із чого дитина починає пізнавати світ, - це ласкава материнська
усмішка, тиха колискова пісня, добрі очі, лагідні обійми. З усього цього
складаються перші уявлення про добро і зло.
3.У
сімейному вихованні вирішальну роль відіграє морально-політичне обличчя
батьків. Могутньою виховною та облагороджуючою силою для дітей сім'я стає
тільки тоді, коли батько і мати бачать високу мету свого життя, живуть в ім¢я
високих цілей, що збільшують їх в очах дитини.
4.
Турбота батька і матері про здорову сім'ю.Справжня мудрість вихователя-батька,
матері – в умінні дати дитині щастя дитинства – це спокійне домашнє вогнище.
5.
Сім'я – це первинний колектив українського суспільства.
Чи
почуває дитина, що благо її життя – наслідок великої праці батьків,
турботи люблячих її людей ? Адже без них, без їхньої праці й турботи вона
просто не могла б існувати. Тут криється велика небезпека – виростити людину
егоїстичну, яка вважає, що головне – її особисті потреби, а все інше –
другорядне. Я бачу лише один шлях : учити дитину робити добро для нас, батьків,
вихователів; учити дітей розуміти й переживати всім серцем, що вона живе серед
людей і що найглибша людська радість – жити заради когось.
6.
Готових рецептів сімейного виховання немає.
Є
люди, здатні тільки родити, але не здатні по-справжньому народжувати.
Повнокровна й гармонійна особистість народжується материнською й батьківською
мудрістю. Народження людини – велике і важке діяння, щаслива і складна праця,
яка називається вихованням.
РЕКОМЕНАЦІЇ
ЩОДО ПОДОЛАННЯ КОНФЛІКТУ:
- Якщо реакція дитини помітно відрізняється од тієї, яку можна очікувати в
даній ситуації, проаналізуйте : які глибинні проблеми або потреби тривожать
дитину?
- Намагайтеся прийняти погляд вихованця, подивитися на суть конфлікту його
очима : що він може думати про дану ситуацію.?
- Оцініть свою поведінку з погляду своєї дитини : що ви могли зробити такого,
чого б ваші діти не зрозуміли ?
- Осмисліть ситуацію: можливо, на даний момент ваш вихованець відчуває тиск
певних обставин, які могли спровокувати таку реакцію.
- Поміркуйте над тим, як ненав¢язливо запропонувати обговорення реальних причин
конфлікту.
- Продемонструйте дитині, що ви усвідомлюєте її потреби, що виявляєте про неї
турботу.
- Виявляйте готовність зосередити свою увагу на інтересах, потребах дитини.
Покажіть, що ви розумієте, як їй важко, і зробіть усе для того, щоб підтримати
її.
- Спробуйте поділитися з дитиною своїм¢ и турботами про виникнення
конфлікту в спокійній обстановці, уважно вислухайте її. Зробіть наголос на
тому, що ви хочете усунути проблему і сконцентрувати увагу на її вирішенні.
Недоцільно припускати взаємних звинувачень і роздратувань з приводу того,
що сталося раніше в стосунках між дорослими і дітьми.
Меморандум від Вашої дитини
Стосовно
мене:
1.
Не псуйте мене. Я чудово знаю, що повинен одержувати все, про що прошу . Я
просто перевіряю Вас.
2.
Не застосовуйте силу в стосунках зі мною. Інакше це навчить мене думати, що
сила - це єдине, що має значення. З більшою готовністю я сприйму, якщо ви
керуватимете мною.
3.
Не давайте обіцянок: може виявитись, що вам не вдасться їх дотриматись. Це
підірве мою довіру до вас.
4.
Не піддавайтесь на мої провокації, коли я навмисне говорю і роблю речі, що
засмучують вас. Інакше я знову намагатимусь здобути таку "перемогу".
З.Не
примушуйте мене почуватись меншим, чим я є насправді . Я компенсую це тим, що
вестиму себе так, ніби я "пуп землі".
6.
Не робіть за мене того, що я можу зробити сам. Інакше, я почуватимусь
немовлям, вимагатиму, щоб мене обслуговували.
7.
Не робіть мені зауважень в присутності інших людей. Я сприйму ці зауваження,
якщо ви поговорите зі мною віч-на-віч.
8.
Не звертайте занадто уваги на мої шкідливі звички. Зайва у вага, лише прияє їх
закріпленню.
9.
Не намагайтесь обговорювати мою поведінку під час конфлікту. Я не проти того,
щоб обговорювати її, але давайте це зробимо потім.
10.
Не намагайтесь навчити мене. Ви б дуже здивувались, якби дізнались, як
досконало я знаю, що таке "добре" і що таке "погано".
11
.Не примушуйте мене вважати, що мої помилки - злочин. Я повинен навчитися
робити помилки, не зважаючи при цьому, що ні на що не здатний.
12.
Не прискіпуйтесь і не бурчіть. Бо інакше мені доведеться прикинутись глухим,
щоб якось захиститись.
13.
Не вимагайте від мене пояснень з приводу моєї поганої поведінки. Я справді не
знаю, чому зробив те чи інше.
14
Не випробовуйте занадто мою чесність. Мене легко злякати при цьому і я починаю
брехати.
15.
Не оберігайте мене від наслідків моєї діяльності. Мені необхідно вчитися на
власному досвіді.
16.
Не уникайте прямих і чесних питань.
17.
Ніколи не стверджуйте, що ви довершені й не грішні. Інакше мені доведеться бути
гідним недосяжного.
18.
Ніколи не вважайте, що вибачитись переді мною - нижче вашої гідності.
19.
Не турбуйтесь про те, що ми проводимо разом дуже мало часу. Важливо те, як ми
його проводимо.
20.
Ставтесь до мене так, як ви ставитесь до своїх друзів. Тоді я теж буду вашим
другом.
Агресія.
Шляхи подолання агресії у
дітей дошкільного віку
ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДИТИНИ ДО НАВЧАННЯ В
ШКОЛІ
Одне з першочергових завдань сім’ї – забезпечити загальну підготовленість
дитини до школи. Для цього необхідно сприяти її нормальному фізичному розвитку,
виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової
праці.
Значне місце в родинному
вихованні має зайняти процес налаштування дитини на школу, на серйозну
навчальну працю, тобто формування її психологічної підготовленості до навчання.
Батькам слід пам’ятати, що головним у цій роботі мають стати найрізноманітніші
засоби заохочення, а не примусу. Виховну роботу слід будувати на перспективі
радісного очікування дня, коли малюк стане школярем; необхідно переконувати
його, що навчання в школі – це серйозна праця, у результаті якої він пізнає
багато нового.
Важливим
завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання в неї почуття
відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися
(безперечно, з урахуванням вікових особливостей); формування моральних засад,
що передбачає виховання товариськості, готовності поділитися, поступитися,
прийти на допомогу іншим.
Традиційно виділяють три аспекти шкільної зрілості: інтелектуальний,
емоційний і соціальний.
Інтелектуальна зрілість для віку 6-7 років визначається вмінням
виділяти фігуру із тла, відтворювати зразок, здатність концентрувати увагу,
встановлювати зв’язки між явищами і подіями, запам’ятовувати, ураховується
також рівень розвитку тонких рухів руки та їхньої координації.
Емоційна зрілість – це здатність до ослаблення безпосередніх, імпульсивних
реакцій і спроможність довго виконувати не дуже привабливу роботу, тобто
розвиток довільності поведінки.
Соціальна зрілість – це наявність у дитини потреби в спілкуванні з однолітками
й уміння підкоряти свою поведінку законам дитячих груп, здатність приймати роль
учня, уміння слухати і виконувати вказівки вчителя. Отже, за основу готовності
до школи приймається необхідний рівень розвитку дитини, без якого вона не може
успішно навчатись у школі.
Батькам слід пам’ятати, що не кожна дитина може зразу успішно навчатися.
Річ у тім, що шлях розвитку кожної дитини індивідуальний. Хтось починає раніше
за інших ходити, але потім довго не говорить, хтось, навпаки, не вміє
усміхатися, зате починає говорити цілими фразами і добре запам’ятовує букви.
Тому до шкільного віку діти мають різний багаж досвіду – знань, умінь, навичок,
звичок. Безсумнівно, згодом кожна дитина навчиться читати і рахувати, але до
моменту вступу до школи їй важливіше мати не певні сформовані навички, а здатність
сприймати і засвоювати новий матеріал, тобто здатність до навчання.
Оскільки формування шкільної зрілості, як і загалом увесь розвиток дитини,
підкоряється закону нерівномірності психічного розвитку, кожна дитина має свої
сильні сторони і зони найбільшої вразливості.
З метою вивчення
потреб, нахилів, інтересів дитини, з’ясування стилю спілкування в родині
доцільно проводити анкетування батьків. Батьки можуть заповнювати анкети вдома,
на батьківських зборах, під час співбесіди, консультації.
Оцінити підготовленість своєї дитини до школи батькам допоможе такий тест.
Чи готова дитина до школи ?
- Чи хоче
Ваша дитина йти до школи?
- Чи
думає Ваша дитина про те, що у школі вона багато дізнається й навчатися
буде цікаво?
- Чи може
Ваша дитина самостійно виконувати справу, яка потребує зосередженості,
впродовж 30 хвилин (наприклад, збирати пазли)?
- Чи Ваша
дитина у присутності незнайомих анітрохи не соромиться?
- Чи вміє
Ваша дитина складати розповіді за картинкою не коротші, ніж із п’яти речень?
- Чи може
Ваша дитина розповісти напам’ять кілька віршів?
- Чи вміє
вона змінювати іменники за числами?
- Чи вміє
Ваша дитина читати по складах або цілими словами?
- Чи вміє
Ваша дитина рахувати до 10 і в зворотному порядку?
- Чи може
вона розв’язувати прості задачі на віднімання й додавання одиниці?
- Чи
правильно, що Ваша дитина має «тверду руку» (розвинуту дрібну моторику)?
- Чи
любить вона малювати і розфарбовувати картинки?
- Чи може
Ваша дитина користуватися ножицями і клеєм (наприклад, робити аплікації)?
- Чи може
вона зібрати пазли з п’яти частин за хвилину?
- Чи знає
дитина назви диких і свійських тварин?
- Чи може
вона узагальнювати поняття (наприклад, назвати одним словом овочі помідори,
моркву, цибулю)?
- Чи
любить Ваша дитина самостійно працювати – малювати, збирати мозаїку тощо?
- Чи може
вона розуміти і точно виконувати словесні інструкції?
Кожна позитивна відповідь оцінюється одним балом. Результати тестування
залежать від кількості позитивних відповідей на запитання тесту. Отже, якщо
балів:
15 – 18 – дитина готова йти до школи. Ви не дарма з нею працювали, а
шкільні труднощі, якщо і виникнуть, можна буде легко подолати;
10 – 14 – Ви на правильному шляху, дитина багато чого навчилася, а
запитання, на які Ви відповіли “ні”, підкажуть Вам, над чим іще потрібно попрацювати;
9 і менше – почитайте
спеціальну літературу, постарайтеся приділяти більше часу заняттям з дитиною,
зверніть увагу на те, чого вона не вміє.
Результати можуть Вас розчарувати. Але всі ми – учні у школі життя.
Дитина не народжується першокласником, готовність до школи – це комплекс
здібностей, що піддаються корекції. Вправи, завдання, ігри, обрані Вами для
розвитку дитини, вона легко і весело може виконувати з мамою, татом, бабусею,
старшим братом – усіма, хто має час і бажання навчатися разом з дитиною.
Добираючи завдання, зверніть увагу на слабкі місця розвитку дитини.
Поради батькам щодо
підтримки дитини в період адаптації до школи
Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров'я
в період адаптації до школи є уважне й лагідне ставлення батьків до дитини,
розуміння ними її внутрішнього світу, проблем, переживань. Відомо, що не існує
готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін
"прикласти" до своєї дитини. Але незважаючи на це, для полегшення
процесу адаптації дитини до школи все ж можна дати деякі рекомендації:
·
Повірте в унікальність та неповторність
Вашої дитини, в те, що вона дитина неповторна, не схожа на жодну сусідську
дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини
реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети.
Надайте право їй прожити життя самій.
·
Дозвольте дитині бути
самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її
такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.
·
Не соромтеся
демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за
будь-яких обставин.
·
Не бійтесь
"залюбити" свою дитину, беріть її на коліна, дивіться їй в очі,
обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.
·
Задля виховного впливу
використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.
·
Пильнуйте, щоб Ваша любов не
перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Установіть чіткі межі та
заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише основні) і дозвольте дитині
вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь установлених заборон і дозволів.
·
Не поспішайте звертатись до
покарань. Намагайтеся впливати на дитину проханнями – це найбільш ефективний
спосіб. У випадку непокори необхідно переконатися, що прохання відповідає віку
і можливостям дитини.
Лише в цьому випадку можливо
використовувати прямі інструкції, накази, що зазвичай достатньо ефективно. І
лише у випадку, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати
про покарання, яке повинне відповідати вчинку, крім того, дитина має розуміти,
за що її покарали. Важливо пам’ятатити, що фізичне покарання – тяжка за своїми
наслідками міра
Пам'ятайте:
·
Покарання – це моральний замах на здоров'я
дитини - фізичне і психічне.
·
Не залишайте дитину без заслуженої похвали
і нагороди.
·
Ніколи не відбирайте подарованого.
·
Краще не карати, ніж карати із
запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги
стати іншою.
·
Покараний – значить вибачений. Інцидент
вичерпано – сторінку перегорнуто. Про старі гріхи - ні слова. Не заважайте
починати життя спочатку!
·
Хоч би що трапилось, покарання не повинно
сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.
·
Дитина не повинна боятися покарання.
Найвразливіше для неї — ваше засмучення.
·
Не забувайте: ключ до серця дитини лежить
через гру. Саме в процесі гри Ви зможете передати їй необхідні навички, знання,
поняття про життєві правила та цінності, навчитеся краще розуміти одне одного.
·
Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте
їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині
навчитися вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання,
інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей.
Прийнята в деяких родинах система залякування дітей, безумовно, заслуговує
на осуд, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження –
неправдивості та нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно впливають на
формування особистості дитини, легко призводять до психостенічних реакцій,
імпульсивних дій та афектів.
Існує термін "шкільна фобія", тобто страх у деяких дітей перед відвідуванням
школи. Насправді часто йдеться не стільки про школу, скільки про побоювання
дитини йти з дому, розлучатися з батьками. Таке трапляється, коли дитина
хвороблива, тоді, як правило, вона перебуває в умовах гіперопіки з боку
батьків.
Іноді зустрічаються батьки, котрі самі побоюються школи і побіжно
навіюють це побоювання своїм дітям, або драматизують проблеми початку навчання.
Вони намагаються виконувати замість дітей їхні домашні завдання, контролюють
кожну написану дитиною літеру і тим самим створюючи в неї "навчальну
фобію".
У дитини виникає невпевненість у
своїх силах, сумніви щодо своїх знань, виробляється звичка сподіватися на
допомогу в найпростішій ситуації.
Дуже важливо піклуватись про створення для дитини ситуації з
гарантованим успіхом. Можливо, це потребуватиме від батьків певної зміни вимог
до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх
породжує успіх і посилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і
в батьків.
Лікарі-педіатри відзначають різке зростання в дітей таких захворювань,
які раніше були властиві тільки дорослим, що постійно знаходяться у стресових
ситуаціях. Те, що є буденним для дорослого, може спричинити стрес у дитини,
якщо дорослий не може або не бажає створювати для ще незміцнілого організму
спеціального режиму. Сучасна література і практичний досвід психологів указує
на велику кількість випадків, коли погіршення і психічного, і фізичного
здоров'я дитини пов'язано тільки з тим, що дорослі водять дитину з собою по
місцях масового скупчення людей.
Деякі батьки не
помічають різниці між собою і дитиною (забуваючи про те, що дитина – це не
маленька копія дорослої людини, а маленька людина, яка живе і розвивається
у своєму світі і вимірі, за власними законами), придушуючи її зливою
інформації, непосильними для неї емоційними навантаженнями. Все це не минає
безслідно – у дитини з’являються такі "дорослі" захворювання, як
безсоння, виразка, коліт, мігрень. Якщо в родині негаразди і дитина постійно
знаходиться в сфері спілкування батьків, тобто активно залучається як активний
співучасник їхніх сварок, у дитини можуть з'явитися невротичні симптоми та інші
порушення психічного і фізичного розвитку, які будуть блокувати розвиток у
дитини її таланту.
Коли дитина йде до школи, різко змінюється її спосіб життя. Якщо дитина не
готова до цієї зміни, школа для неї перетворюється на пекло і малий школяр
поступово набирає стільки негативних відчуттів, що навіть відмовляється йти до
навчального закладу.
Часто агресивну поведінку дітей провокують самі дорослі. Якщо в сім’ї, де виховується дитина, прийнято виражати свої емоції саме агресивними методами, то маля дуже швидко зможе перейняти такий стиль поведінки. Якщо дитячу агресію не присікти спочатку, то з одноразового явища вона перетвориться на погану звичку. Тому батькам разом з дитиною важливо навчитися контролювати її гнів. Основними причинами виникнення дитячої агресії може бути прагнення привернути до себе увагу однолітків, отримати бажаний результат, бути головним, самозахист і помста, бажання ущемити гідність іншої з метою підкреслення своєї переваги. Пряма агресія спрямована точно на об’єкт, який викликає роздратування, вона виявляється у вигляді погроз, хамства і застосування сили. Непряма агресія зазвичай спрямована на доступні об’єкти, на які безпечно випліскувати емоції. Наприклад, якщо дитина ображена на батька, вона може бити молодших братів і сестер або слабкіших однолітків. Подолання агресивної поведінки дитини — складний процес, адже йдеться про перебудову ставлень особистості та звичних способів реагування. Необхідно знайти ті «больові точки», які змушують дитину вдаватися до агресії. Тільки вивчення дитини та її оточення дає змогу вибудувати цілеспрямовану роботу з нею. Вихідною позицією у подоланні проявів дитячої агресії є визнання того, що вона в більшості випадків виявляється тоді, коли дитина з останніх сил обороняється, домагаючись таким чином задоволення своїх потреб. Які ці потреби, чому вони не можуть бути задоволені більш прийнятним шляхом, зрештою, чи завжди ці потреби конструктивні — все це потребує з’ясування. Не можна відповідати агресією на агресію. Зустрічаючи агресивну протидію, дитина ще більше утвердиться в справедливості своїх агресивних дій, у ворожості світу взагалі. Тому педагогічно невиправданою є поширена настанова батьків скривдженому: «Іди і дай здачі». Неприпустимо,коли батьки і педагоги займають щодо дитини, яка й справді демонструє неприємні зразки поведінки, ворожу позицію в цілому. Набагато конструктивнішим буде безумовний осуд агресивного спалаху, але без негативної оцінки дитини як особистості та обов’язкова підтримка позитивного в її поведінці. Що стосується реакції на агресію, то варто пам’ятати декілька простих правил. Миттєве і жорстке покарання за бійку або лайку не дасть потрібного ефекту: дитина приховуватиме реакції від батьків, але почне зривати злість на інших. При цьому потурання також неприпустимо, дитина завжди відчуває невпевненість і коливання батьків. Профілактика агресії – це поступове і планомірне формування довірливих відносин, теплих і щирих. Для образного порівняння уявіть, що корекція запущеної агресії нагадує приручення дикої конячки – силу і слабкість вона не визнає, а єдине, що може спрацювати – довіра. Тому батькам варто проводити роботу щодо уникнення агресивної поведінки дитини у чотирьох напрямках: 1. Навчити дітей соціально прийнятих способів вираження гніву (вчити дітей прямо заявляти про свої почуття та виражати гнів у формі гри – переносячи його на гумові та м’які іграшки, подушки, «склянки для крику» тощо). Ця техніка особливо корисна для роботи з несміливими, невпевненими в собі дітьми, але її не можна рекомендувати для тих, хто працює з дітьми-холериками. 2. Навчати дітей прийомів саморегуляції, вмінні володіти собою за різних ситуацій, для них корисними будуть будь-які релаксаційні та психогімнастичні вправи, зважаючи на м’язову напругу й зажими в ділянці кисті рук і обличчя. Наприклад, піднімаючи та кидаючи «тяжку штангу», дитина зменшує напруженість, відволікається та відпочиває. Одним із прийомів самоконтролю є стискання в кишені «чарівного камінчика» , який попередить агресивні бажання. 3. Для виходу з конфліктних ситуацій агресивних дітей необхідно навчати різних комунікативних умінь: вітання і прощання, звертання, прохання про підтримку, послугу, допомогу, надання допомоги, вдячності, відмови. 4. Обговорюючи агресивні вчинки, необхідно запитувати, що відчуває дитина, як і коли вона співпереживає та співчуває іншим, як реально може допомогти ровесникові. Аналізуючи поведінку казкових персонажів, через довірливу розмову в колі дітей, через сюжетно-рольові ігри, дорослий має змогу формувати довіру до людей.
Рекомендації для батьків з подолання
підвищеної
тривожності
в дітей
1. Налагодьте взаємини з дитиною, щоб вона відчувала себе спокійно і впевнено: • слухайте свою дитину; • проводите разом з нею якомога більше часу; • розповідайте їй про свої дитячі вчинки, перемоги і невдачі; • якщо в сім'ї кілька дітей, намагайтеся спілкуватися не тільки з усіма разом, але і
зумійте
приділити увагу кожному окремо.
2. Слідкуйте за собою, особливо якщо Ви перебуваєте під дією стресу і Вас легко
вивести з рівноваги. У цьому випадку краще відкласти спільні справи з
дитиною
(якщо це, звичайно, можливо).
3. У ті хвилини, коли Ви засмучені або розгнівані, зробіть для себе щось приємне,
те, що могло б Вас заспокоїти: прийміть
душ, випийте чаю, послухайте улюблену
музику і т.д.
4. Слідкуйте за своєю мовою. Намагайтесь, щоб тон голосу
був спокійним, доброзич-
ливим. Навіть якщо дитина завинила, намагайтеся не
кричати на неї, і вже у жодному
випадку не погрожуйте. Краще розібрати неприємну
ситуацію в спокійній обстановці,
коли і дитина, і дорослий заспокояться і будуть готові
до діалогу.
5. Приймайте Вашу дитини безумовно, тобто любіть її не за те, що вона красива,
розумна,
помічниця(ник) і т.д., а просто так, просто за те, що вона є.
6. Подивіться, наскільки Вам вдається сприймати Вашу дитину. Для цього
протягом 2-3 днів порахуйте, скільки разів Ви
звернулися до неї з позитивними висловлюваннями (вітанням, схваленням,
підтримкою), і скільки - з негативними (докором, зауваженням, критикою). Якщо
кількість негативних звернень дорівнює або перевищує
число
позитивних, то зі спілкуванням у Вас не все гаразд.
7. Обіймайте свою дитину не менше 4-х разів на день (звичайне ранкове привітання і поцілунок на ніч не рахується).
Практичний психолог: Денисюк В. Ф
.
|
Як взаємодіяти з дитиною, що демонструє
протестну поведінку
·
Враховуйте потреби,
бажання, можливості та здібності дитини, не видавайте власні бажання за бажання
дитини.
·
Намагайтеся зрозуміти
психологічний та емоційний стан дитини, її настрій.
·
Складіть разом з дитиною правила, які вона
розумітиме.
·
Усвідомте, що у дитини мають бути не лише
обов’язки, а й права.
·
Просіть чи нагадуйте про щось спокійно, але
твердо. Роздратування лише посилить негативну реакцію дитини на заборону.
·
Надайте дитині право
вибору — «Ти зараз хочеш помалювати чи піти на прогулянку?». Дорослому значно
легше скорегувати свій день.
·
Не карайте дитину лише за те, що вона говорить
«Ні». Дитина, яка не має права заперечувати, у майбутньому не зможе відстоювати
власну думку.
·
Спробуйте зменшити кількість заборон. Можливо,
серед них є непотрібні. Натомість частіше говоріть слово «можна» — «Малювати на
шпалерах не можна, а на папері можна».
·
Заохочуйте активність, самостійність та
допитливість дитини.
Як взаємодіяти з дитиною, яка впала в істерику
·
Спробуйте звернути увагу дитини на щось
яскраве та цікаве.
·
Скористайтеся іграшкою, яка несподівано
«заплаче» чи «засміється» у ваших руках.
·
Розстебніть на одязі
дитини кнопки, блискавку, пояс чи верхні гудзики.
·
Вмийте дитину холодною водою.
·
Не мстіться і не дорікайте дитині, а що найголовніше
— не карайте її.
·
Дайте дитині змогу
заспокоїтися та відпочити.
·
Вдайтеся до таких дій за кілька годин після
істерики: - розкажіть дитині про те, що оточенню було неприємно спостерігати за
її істерикою; – домовтеся, що дитина більше не впадатиме в істерику; –
постарайтеся знайти причину істерики — можливо, вона криється у вашій поведінці
чи ставленні до дитини; – вибачтеся перед дитиною, якщо її істерику спричинила
ваша неуважність.
·
Зверніться по допомогу до фахівця, якщо дитина
довго перебуває в пригніченому стані або з нею відбуваються різкі та
несподівані зміни.
Поради батькам щодо адаптації
дитини до умов дитячого садка.
У всіх батьків рано чи пізно настає період,
коли їхня дитинка підросла і має йти до дитячого садочка. Це хвилюючий момент
як для батьків, так і для дітей. Початок відвідин дитиною дошкільного
навчального закладу є новим етапом у її житті та періодом адаптації, тому краще
підготуватися заздалегідь, бо часом адаптація до умов садочка минає дуже
болісно.
Адаптаційний
період – серйозне випробування для малюків 2-3 років життя. Спричинені
адаптацією стресові реакції надовго порушують емоційний стан малюка.
Рекомендації батькам
щодо адаптації дитини до умов дитячого садка:
• Готуйте
дитину до спілкування з іншими дітьми й дорослими: відвідуйте з малюком дитячі
парки та майданчики, привчайте до гри в пісочницях.
• Ходіть із
малюком на свята, на дні народження друзів, спостерігайте, як він поводиться:
соромиться, усамітнюється, конфліктує, б’ється чи легко знаходить спільну мову,
контактує з однолітками, тягнеться до спілкування, розкутий.
• Дізнайтеся,
який розпорядок дня у групі, і наблизьте режим дитини вдома до розпорядку дня в
групі.
• Розкажіть
дитинці, що позитивного є в дитячому садку (нові товариші, багато іграшок
тощо). Важливо, щоб малюк не боявся, — тоді йому легше звикати. У жодному
випадку не погрожуйте дитячим садком як покаранням за дитячі огріхи, а також за
його неслухняність.
•
Дізнайтеся, можливо, в цей садок ходять діти ваших сусідів або знайомих.
Адаптація пройде легше, якщо в групі дитини є знайомі ровесники, з якими вона раніше
гралася вдома або надворі.
•
Відвідайте дитячий садок у той час, коли діти на прогулянці, познайомте свого
малюка з вихователькою та дітьми.
• Готуйте
вашу дитину до тимчасової розлуки з вами, дайте їй зрозуміти, що це неминуче
тільки тому, що вона вже велика. Налаштуйте її на позитив.
• Кажіть
малюку, що це дуже добре, що він доріс до дитсадка і став таким великим.
• Не
віддавайте дитину в ДНЗ у розпал кризи трьох років.
• Не
обговорюйте при дитині проблем, пов’язаних із дитячим садком.
• За
тиждень-два привчіть дитину до режиму, який встановлено в садочку і введіть в
раціон дитини блюда, які готують в садочку. Таким чином на 2 стресових моменти
стане менше. Дитина повинна звикнути прокидатися зранку (наприклад, о 7:00),
спати вдень з 13:00, снідати і обідати приблизно в той же час, що і в садочку. Тоді
їй буде легше звикати до умов садка.
• Покажіть
дитині, як ділитися іграшками, як просити іграшку, як звертатися до дорослих.
Ці навички пригодяться їй в групі дитсадка буквально з першого ж дня. Для підготовки
дитини до дитсадка, відвідуйте групи раннього розвитку, хоча б для того, щоб
дитина звикла до дитячого колективу, занять і необхідності слухати і чути
дорослого.
•
Спілкуйтеся з вихователями з повагою і доброзичливо. Дитина дуже уважно слідкує
за вашими емоціями, реакціями, поведінкою. Таким чином, вона ставиться до інших
людей так, як ви ставитесь до них, вона переймає ваше ставлення. Тому,
прийшовши в дитячий садок вперше, дитина повинна відчути і зрозуміти, що
вихователь — це “добра тьотя”, бо мама з нею привітна, спокійна і доброзичлива.
•
Обов’язково прощайтесь, не тікайте, залишаючи дитину. Це стосується не тільки
дитячого садка, але і будь-яких моментів розлучення. Дитині набагато легше
зрозуміти, що мама іде і скоро повернеться, ніж збагнути, куди мама раптово
поділася. В останньому випадку діти починають придумвати, що мама покинула їх і
більше ніколи не повернеться. Тоді починаються сльози, переживання, істерики,
небажання відпускати маму ні на секундочку.
• Якщо
дитині важко розлучатися з мамою, нехай відводить до дитсадка тато, бабуся чи
ще хтось. Хоча б на перших порах.
•
Пам’ятайте, ДИТИНА ВІДЧУВАЄ ВАШУ ТРИВОГУ! Тому стояння під дверима групи і
прислухання до того, що там відбувається, ходіння навколо садочка і “заглядання
у вікна” ні до чого хорошого не приведе. Дитина, котра відчуває мамину тривогу
чи страх, починає сама боятися і думати, що в садку з нею може трапитися щось
неприємне. Для такої дитини період адаптації може не закінчуватися дуже довго —
поки мама не заспокоїться і не відпустить свої переживання.
• Приймати
почуття дитини. Виключити нотації, переконання… Якщо дитина плаче в садку,
сумує за мамою, ніколи не заперечуйте її почуття, не немагайтесь зразу ж
переконати, що ці почуття марні. Просто прийміть їх, покажіть, що ви розумієте,
що це нормально так відчувати. Скажіть: “Так, я бачу, ти дуже сумував /
сумувала!” “Тобі було страшно, сумно, печально…”.
Як батькам визначити готовність дитини
до дитячого садка:
• Удома
дитина почала нудьгувати, не може знайти собі заняття. Можливо, дитині час
відкривати щось нове, цікаве, незнайоме.
• На
прогулянці малюк сам підходить до дітей на майданчику, намагається вступити в
контакт. Він не просто забирає іграшку в свого «колеги», а «залагоджує»
конфлікт словами: «Це моє!».
• Маля
здатне кілька годин на день перебувати без мами.
• Дитина
може розбірливо сказати про свої потреби.
• Малюк уже
доволі спритний, уміє самостійно їсти й пережовувати, миє руки й умивається,
одягає і скидає з себе основні предмети одягу.
Нові умови
можуть стати для малюка надто сильним подразником, скувати його самостійність
та ініціативу. Батькам слід говорити про вступ до дитячого садка як про подію
радісну й очікувану, демонструючи малюкові впевненість і віру в добрий перебіг
подій. Адже діти переймаються настроєм батьків, і надалі емоційний стан малюка
визначатиме перебіг усього перебування протягом дня в дитсадку.
Терапевтична казочка в
поміч батькам:
Казка про Печальку
Жила-була
дівчинка Маша. Спочатку вона була зовсім маленькою, а потім росла-росла і
підросла. Та так підросла, що можна тепер їй було в садок йти з дітками
гратися. Мама і тато так зраділи, що Маша вже велика. Влаштували свято. Мама
торт спекла, і Маша навіть сама свічки задувала.
На
наступний день Машуня вперше в садок пішла, і так їй там сподобалося, що навіть
йти додому не хотіла. Грала з іграшками, їла смачну кашу.
А ще у неї
там друг з’явився – Семен, такий веселий хлопчисько з кучериками. Цілими днями
вони разом грали. Семен сідав на одному кінці кімнати і штовхав Маші велику
вантажівку. Марія ловила її, навантажувала в кузов кубики і відправляла до
Семена, а він будував велику вежу. Весело їм було разом. Навіть засинати було
не нудно, бо ліжечка стояли поряд, і вони разом закривали очі і спали.
І ось в
один осінній дощовий день, коли листя стало зовсім жовтим, вітер приніс в
дитячий садок Печальку. Вона була така маленька, сіренька, як мікробик, влетіла
у кватирку і сховалась в кишеньку до Маші. І тут Марію як підмінили. Стало їй
сумно, вона чомусь засмутилася, про маму згадала і давай плакати. Всі хлопці і
вихователька її заспокоювали, заспокоювали … А слізки самі собою все одно
капали, так кап-кап-кап … І все Маша знає, що мама скоро прийде, просто сходить
на роботу, потім купить смачний йогурт і прибіжить за Машею. Знає це Маша, а
все одно чомусь сумно – хочеться, щоб мама саме зараз прийшла … А це все сумна
Печалька сидить у кишені і Машу засмучує, плакати змушує.
Семен Машу
намагався розвеселити: і в “Коровай” пропонував пограти, ляльку їй в колясці
прикотив – а Маша все одно сумна. І тут Семен побачив, що у Машуні оченята
зовсім мокрі. І вирішив їй допомогти:
– Дай, –
каже, – я твою хустинку дістану, і слізки витру, не плач!
Витягнув
Сема Машину хустинку, разом з нею Печальку з кишеньки і витрусив, і вона знову
в кватирку полетіла. А Маша тут же посміхнулася, а потім засміялася і стала
знову весела. А Семен та інші хлопці, звичайно, дуже зраділи, що Печалька
зовсім полетіла.
З тих пір
Маша завжди свою кишеньку перевіряє, чи не застрягла там Печалька і ніколи в
садочку більше не сумує.
14 січня на базі ЗДО №11 відбулось чергове засідання інтервізійної групи психологів закладів дошкільної освіти міста.
Правила виховання для батьків
Будьте позитивним прикладом для своєї дитини
Дитина всіляко наслідує своїх батьків, подекуди віддзеркалює їхню поведінку, манери спілкування. Вона засвоює ті життєві принципи, які сповідують її батьки.
Даруйте дітям любов без жодних умов
Даруймо свою любов дітям просто так, без жодних умов. Малюки мають бути впевнені, аби заслужити любов батьків не потрібно нічого спеціально робити ( прибирати іграшки, слухняно поводитись).
Не порівнюйте дитину з іншими дітьми.
Не оцінюйте, не порівнюйте , свою дитину з іншими, діти різні , їх виховують різними методами. Для вас малюк має бути особливий , сприймайте, свою дитину ,такою, якою вона є.
Немає коментарів:
Дописати коментар