Сторінка психолога

        Агресія. Шляхи подолання агресії у дітей дошкільного віку
Маленький Артем грав удома разом з друзями. За дітьми спостерігала мама, і, на її думку, гра проходила весело. Але незабаром стався неприємний інцидент: Артему не сподобалося, що інша дитина побудувала кращу вежу з конструктора, тому він ударив її. Мама була по-справжньому шокована поведінкою сина.
Подібні ситуації трапляються з дітьми не так уже й рідко. Спробуємо з’ясувати, чому маленькі діти починають битися та як упоратися з подібною поведінкою.
Чому б'ються маленькі діти?

Агресивна поведінка характерна для маленьких дітей на певному етапі розвитку. Батькам необхідно зрозуміти причини, що призводять до агресії у ставленні до однолітків і дорослих:

·         Дитина висловлює негативні емоції. Маленьким дітям важко висловити емоції словами. Неможливість упоратися з емоціями, які переповнюють, і взяти їх під контроль призводить до агресивної поведінки, яка проявляється в істериках і бійках.
·         Допитливість. Дитина дізнається багато нового, постійно вчиться, виявляє допитливість до всього навколишнього. Вона бажає експериментувати, порушуючи правила. Починаючи бійку, вона просто хоче подивитися, до чого це призведе та що в цьому поганого.
·         Дитина вважає, що це весело. Крім того, вона намагається привернути увагу батьків своєю поведінкою.
·         Наслідування. Діти вчаться, наслідуючи тих, хто їх оточує. Можливо, ваша дитина побачила, що її брат поводиться подібним чином, і вчинила так само.

Як відучити дитину битися?

Агресивна поведінка в дошкільника не завжди означає, що він бажає комусь зла. Але не варто заплющувати очі на подібні ситуації. Пропонуємо кілька способів відучити дитину битися:
·         З'ясуйте причини агресивної поведінки й потреби дитини. Причинами агресії можуть бути вікові особливості розвитку, пригнічена злість, тривога, прагнення контролювати ситуацію або захистити себе та свої речі. Коли в дітей прорізаються зуби й розвивається моторика, вони реагують на різні ситуації за допомогою зубів і кулаків.
Дитина часто б'ється й кусається у віці від 1,5 до 2,5 років, оскільки вона ще не знає, як правильно висловлювати свої почуття. Вона припиняє кусатися, як тільки в неї розвиваються навички мовлення. Батькам необхідно навчити малюка правильної поведінки. Якщо залишити все, як є, агресія стане його постійним супутником.
·         Звертайте увагу на те, що провокує в дитини агресивну поведінку. Це допоможе вам зрозуміти її причину. Наприклад, Сашко вважає, що іграшки Дмитрика кращі, ніж його власні. Він забирає в нього іграшки й не віддає їх назад. Тому Дмитрик лізе в бійку, щоб забрати їх. Батьки повинні втрутитися в ситуацію й пояснити Сашкові, що його іграшки нічим не гірші, ніж у Дмитрика, а Дмитрикові пояснити необхідність ділитися. Це допоможе уникнути подібних ситуацій у майбутньому.
·         Негайно втручайтеся в ситуацію. Якщо дитина б'ється або кусається – зупиніть її. Не кричіть, говоріть спокійним тоном. Подивіться їй в очі та скажіть, що битися не можна, тому що це боляче. Це дасть їй зрозуміти, що ваші слова мають значення. Заберіть малюка в тихе місце, де він зможе заспокоїтися.
·         Відволікайте увагу дитини. Приберіть з поля зору те, що спровокувало агресивну поведінку, відволікаючи улюбленою іграшкою, книжкою чи іншою цікавою для малюка річчю.
·         Проявіть співчуття. Діти не б'ються без причини. Тому батькам необхідно розуміти й цінувати почуття дитини. Можливо, вона не буде готова відразу ж вислухати вас, тому почекайте, поки вона заспокоїться. Поговоріть з малюком і поясніть йому його почуття. Переконайтеся, що він зрозумів причини своєї поведінки. Зовсім маленьку дитину, яка ще не здатна зрозуміти ваші пояснення, краще просто обійняти й пожаліти.
·         Говоріть і пояснюйте. Діти краще розуміють, якщо їм наводити приклади різних ситуацій: «Що буде з іграшкою, якщо ти вдариш її об підлогу?», «Тобі б сподобалося, якби тебе вдарили?»
·         Спостерігайте за малюком. Якщо він постійно лізе в бійку, спостерігайте за ним і зупиняйте в критичні моменти. Це може бути складно спочатку, але допоможе запобігти агресивній поведінці в майбутньому.
·         Заохочуйте позитивну поведінку. Наприклад, починаючи з трьох років, уже можна придумати символічну винагороду за хороші вчинки, допомогу мамі й татові. Не скупіться на похвалу й підтримку.
·         Не заплутуйте малюка своєю поведінкою. Коли ви самі б'єте його за погані вчинки й при цьому вимагаєте, щоб він не бився, ви тільки збиваєте дитину з пантелику. Тому ніколи не бийте малюка, щоб закликати його до порядку.
·         Будьте послідовні, встановлюючи правила. Коли дитина б'ється, зупиніть її, скажіть, щоб вона так не робила. Зупиняти малюка потрібно завжди, навіть якщо в нього виник конфлікт з кимось із однолітків.
·         Підкажіть дитині альтернативні способи вираження своїх почуттів. Іноді діти б'ються, бо не знають іншого виходу з ситуації, що склалася. Тому вам необхідно навчити малюка альтернативних способів виражати емоції.
Наприклад, словесно. Прищеплюйте йому звичку виражати емоції за допомогою слів. Це допоможе говорити про своє незадоволення замість того, щоб лізти в бійку. Навчіть дитину таких слів і фраз, як «ні», «не роби цього» та інших. Також навчіть її уникати ситуацій, які їй не до душі, і вчасно звертатися по допомогу до дорослих, коли вона не може самостійно впоратися з важкою ситуацією.
·         Обмежте час, проведений перед екраном. Якщо дитина бачить багато жорстоких сцен по телевізору, агресії не уникнути. Тому обмежте час, проведений перед екраном. Замість цього краще пограти в рухливі або розвивальні ігри.
·         Навчіть малюка проявляти ніжність в іграх. Коли малюк під час ігор проявляє деструктивну поведінку (штовхає інших дітей, кидає або ламає іграшки) – це ознака агресії або підвищеної тривожності. Навчіть дитину проявляти ніжність в іграх: погладити собаку, обійняти плюшевого ведмедика, маму чи сестру.
Постарайтеся подивитися на світ очима дитини. Співчувайте, прийміть її поведінку й поводьтеся відповідно. Іноді складно прийняти та зрозуміти позицію дитини, яка б'є інших дітей. Вам швидше захочеться стримати її або накричати. Але є багато інших способів упоратися з агресивною поведінкою.

Як упоратися з дитячою агресією?

Пам'ятайте про те, що грубе поводження з дитиною дає лише тимчасовий ефект, у той час як проблеми з поведінкою можуть тривати дуже довго. Коли вона проявляє агресію, це говорить про те, що дитина потребує вашої допомоги. Але як же допомогти малюкові? Пропонуємо кілька способів:
·         З'ясуйте, що саме призводить до агресивної поведінки. Це може бути голод, втома або безсилля. Задовольніть усі потреби малюка. Іноді дитина просто не розуміє своїх потреб, і ви повинні допомогти їй у цьому.
·         Допоможіть дитині знайти вихід із ситуації. Батьки зазвичай хвилюються й насторожуються, бачачи таку поведінку, але замість цього постарайтеся допомогти їй виправити ситуацію. Проявіть любов і доброту, допомагаючи малюку вивчати навколишній світ і свої емоції.
·         Не поспішайте втручатися. Найчастіше дитина своєю агресивною поведінкою просто хоче привернути вашу увагу. Тому не поспішайте відразу ж реагувати. Спочатку заспокойте того, кого вдарив ваш син або донька. Покажіть приклад співчуття, дайте їй зрозуміти, що така поведінка не приверне увагу.
·         Надайте вибір. Іноді батьки просто вказують малюкові на те, що йому потрібно робити, не даючи реального вибору. Надайте йому вибір, і кодит имить агресію.

Коли ваша дитина – жертва

Якщо вашого малюка ображає одноліток, а його батьки закривають на це очі, вам навряд чи вдасться закликати їх розібратися в ситуації. Але все ж поговоріть з батьками кривдника й поясніть, що їм необхідно втрутитися:
·         Перш за все, заспокойте свою дитину та скажіть кривдникові: «Ми вдома так не чинимо». Розкажіть мамі кривдника про ситуацію й попросіть її про допомогу. Мами завжди уважні до поведінки своїх дітей і знають, як з ними впоратися.
·         Після того, як діти заспокоїлися, вони повинні деякий час пограти окремо. Якщо вони захочуть грати разом і будуть отримувати задоволення від гри, не заважайте їм. У випадку, коли діти все ще знаходяться в поганому настрої, їм краще й далі грати окремо.
·         Якщо вашого малюка постійно ображають у дитячому садку, зверніться по допомогу до вихователя.

Дитина замішана в булінгу

Дитина знущається з однолітків? Вам необхідно негайно втрутитися, поки це не привело до серйозних наслідків. Будьте особливо уважні до таких ознак агресивної поведінки, які можуть свідчити про її причетність до булігну:

·         Вона дуже швидко стає роздратована.
·         Вона вплутується в бійки зі своїми братами або сестрами.
·         У моменти фрустрації дитина лізе в бійку.
·         Вона віддає перевагу товариству дітей, які теж схильні до агресивної поведінки.
·         Дитина не розуміє, що її дії завдають кодит им, хто її оточує.
Якщо ви помітили один або кілька перерахованих вище симптомів у вашої дитини, негайно вживайте заходів. Поговоріть з малюком про його поведінку. Навчіть простих способів заспокоюватися (наприклад, порахувати до десяти або зробити декілька глибоких подихів). Це навчить дитину контролювати свої негативні емоції. Якщо жоден із зазначених методів не працює, зверніться по допомогу до психолога.
Діти б'ються, кусаються, впадають в істерику й демонструють агресивну поведінку. Але це зовсім не означає, що ваш малюк поганий або ви – погані батьки. Агресивна поведінка в більшості випадків – всього лише вікова особливість. Запасіться терпінням, і зміни на краще обов'язково настануть.


                                                          Людина має здатність любити,  і
                                                           якщо вона не може знайти
                                                           застосування своїй здатності
                                                           любити, вона здатна      
                                                           ненавидіти,  виявляючи агресію
                                                           і жорстокість.  Цим засобом вона
                                                          керується  як утечею від власного
                                                           сердечного болю.
                                                                                          Еріх Фром
    Тема нашої розмови досить серйозна – вияв дітьми жорстокості і агресії. На жаль, ці явища живуть серед нас, дорослих, і серед наших дітей. Що ж це за явище і варто нам про нього говорити ?
    Слово «агресивність» утворено від латинського aggressio – напад. В даному випадку візьмемо визначення агресії як активної форми виразу емоції гніву, яка виявляється через спричинення збитку людині або предмету. Зверніть увагу, агресія – цей вираз емоції, а емоція – це те, що ми випробовуємо незалежно від наших бажань і тим більше бажань оточуючих нас людей. Емоції, у тому числі і емоцію гніву, не можна заборонити.
    Є різні варіанти визначення, що таке агресія, один з них такий : агресія – це поведінка, що заподіює шкоду предметам чи предмету, людині чи групі людей. Агресія може виявлятися фізично (удари) і вербально ( порушення прав іншої людини без фізичного втручання )
    У психології розрізняють два види агресії : інструментальну й ворожу. Інструментальна агресія виявляється людиною для досягнення визначеної мети. Вона типова для дошкільного та молодшого шкільного віку ( я хочу забрати іграшку чи предмет). У старших дітей більше виявляється ворожа агресія. Вона спрямована на те, щоб заподіяти людині зло, біль.
    Агресивну поведінку не можна однозначно вважати поганою. Виникаючи в критичній ситуації, вона виконує захисну функцію, інколи функцію розв’язання (виходу) ситуації. Найчастіше агресивна поведінка спостерігається у дитини в критичні вікові періоди. Це свідчить про те, що життя дитини стало складнішим
Агресія не буває без емоцій гніву, злості або люті. В словнику Ожегова гнів визначається як відчуття сильного обурення. В українській мові є багато слів, які відображають різну інтенсивність і відтінки гніву. Це і роздратування, і злість, і лють. Агресивність - характеризується поведінкою, спрямованою на заподіяння шкоди іншій людині і супроводжується, в більшості випадків, станом гніву, ворожості, ненависті, тощо.


Ознаки агресивності :
·       Впертість,
·       дратівливість,
·       напади гніву,  вибух злості, обурення,
·       намагання образити іншу людину, принизити гідність,, властолюбність,
·       наполягання на своєму,
·       егоцентризм (нерозуміння інтересів інших людей),
·       самовпевненість, завищена самооцінка.

Причини :
·       Реакція на приниження гідності дитини, осміювання, знущання
·       Наслідок обмеження самостійності людини, надмірна опіка
·       Прояв суперництва між дітьми у сім’ї (особливо багатодітних)
·       Результат гнітючого переживання невдач
·       Яскраво виражена екстровертованість
·       Взаємостосунки в сім між батьками
·       Результат “едіпового”  комплексу (агресивність до однієї статі – дівчата до жіночого, хлопці – до чоловічого)


Корекція :
·       Не відповідати на крик (на агресивний) – це тільки підвищує агресію у агресивної дитини
·       Стримувати свою агресію, тому, що у людини через 10-20 хвилин приходить процес каяття
·       Загружати у різні види діяльності (не в навчально-пізнавальну)
·       Включати в активні форми роботи

Розберемо детальніше причини дитячої агресії
     Чому дитина стає агресивною? Адже емоції злості і гніву запускають агресію, але не обов'язково приводять до її прояву.
     Дослідження в області вивчення дитячої агресії показують, що на формування даної особливості впливають
·                     негативізм матері (її відчуженість, байдужість, постійна критика)
·                     байдуже відношення, ігнорування агресивних проявів дитини по відношенню до інших дітей і дорослих (фактично заохочення агресивної поведінки);
·                     суворість дисциплінарних дій (фізичне покарання, психологічний тиск, приниження).
   На формування дитячої агресії може впливати схильність до збудливості нервової системи. Але йдеться тільки про схильність. Практика показує, що на агресивність дитини більше впливають соціальне середовище і його оточення. Агресивна дитина швидше виросте в сім'ї з агресивними батьками, але не тому що це передається генетично, а тому що батьки не уміють справлятися з своєю агресивністю. Тому і не змогли навчити цьому своєї дитини.
    Отже, дитяча агресивність формується  під впливом   стилю спілкування дорослого з дитиною. Особливо небезпечні наступні стилі :


1.    Накази, команди.
«Зараз же перестань.!», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко!», «Щоб я більше цього не чув!, «Замовкни!» У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають почуття безправ’я та покинутості. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками. У відповідь діти звичайно опираються, “бурчать”, ображаються, виявляють упертість.


2.    Попередження, застереження, погрози.
«Якщо ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз повториться, я візьму пасок».Погрози та попередження погані тим, що за постійного повторювання діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді дорослі від слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом жорстоких, застосовують фізичні покарання.




3.    Мораль, повчання, проповіді.

“Ти зобов’язаний поводитися так, як належить”, “Кожна людина повинна працювати”, “Ти повинен поважати дорослих” Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це знов і знову. Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше - все разом. Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку виховують не стільки слова, скільки атмосфера в сім’ї, оточенні через наслідування поведінки дорослих.


4.    Постійні поради, намагання все вирішити за дитину.
“А ти візьми і скажи…” “По-моєму треба…”, “Я б на твоєму місці…  Діти не схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверти повстають :”Без тебе знаю!”, “Тобі легко казати”, “Ти так вважаєш, а я по іншому” Кожній дитині властиве прагнення бути незалежною, приймати самостійні рішення. Щоразу, коли ми щось радимо дитині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші від неї, наперед усе знаємо.


5.    Докази, нотації, лекції.
“Усе через тебе!”, “Завжди ти…” Це викликає в дітей або активний захист (напади у відповідь, заперечення, озлобленість), або нудьгу, пригніченість, розчарованість в собі та своїх стосунках з батьками. В такому разі в дитини формується низька самооцінка, яка породжує нові проблеми. Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні, а й на позитивні сторони дитини. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумаймо, а чи добре самим нам жилося б в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини ? Чи не чекали б ми від неї добрих слів?


6.    Обзивання, висміювання.
”Плакса-вакса”, “Ну просто бовдур!”, “Який же ти ледащо”. Усе це найкращий спосіб відштовхнути дитину й “допомогти” їй розчаруватися в собі. Звичайно , в таких випадках діти ображаються й захищаються :”А сама яка?”, “Ну й буду таким !”


7.    Випитування, розслідування, здогадування.
”Ні, ти все-таки скажи”, “Що ж все-таки трапилося?”, “Ну чому ти мовчиш?”  І справді, хто з нас любить, коли нас виводять на чисту воду? За цим може наступати лише захисна реакція, бажання уникнути контакту.
Утриматися в розмові від запитань дуже важко і все ж треба спробувати замінити питальні речення на стверджувальні. Часом різниця між питальним і стверджувальним реченням майже непомітна, але для дитини, яка переживає, ця різниця велика : запитання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння й підтримка.


8.    Співчуття на словах, умовляння.
Звичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик, що слова “я тебе розумію, співчуваю” прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснути її до себе. А у фразах на зразок “Заспокойся”, “Не звертай уваги” вона може почути зневагу до її турбот, применшення її страждань.


9.    Ігнорування.
”Відчепися !”, “Не до тебе”, “Завжди ти зі своїми скаргами”

Допоможемо дитині справитися з агресією

    Як допомогти дитині навчитися справлятися з природними агресивними імпульсами, не доводячи їх до виникнення серйозної проблеми?
    Важливо, щоб в сім'ї були чіткі правила і однакові вимоги до дитини у всіх оточуючих його дорослих. Тоді у дитини буде менше шансів маніпулювати своєю агресивністю, він не зможе сказати, що: «Мама погана, тому що не дає дивитися телевізор, а тато добрий, тому що дозволяє».
    Для навчання контролю над своєю поведінкою дуже корисні будь-які ігри з правилами. Адже грати цікаво, а гра проходить комфортно і весело саме тоді, коли все дотримують правила. Якщо правила порушуються, то гра руйнується.
    Ролеві ігри стосовно нашої теми – це можливість побути в «шкурі» агресора і його жертви. Обмінюючись з дитиною ролями в такій грі, дорослий може показати йому наслідки агресивної поведінки і навчити способам нового реагування в різних ситуаціях.


Дитяча агресія: коли допоможе тільки психолог

    Якщо ви не справляєтеся з агресивністю вашої дитини, тобто якщо відчуваєте невпевненість в тому, як поступити, страх і безсилля перед його агресивними спалахами, самі зриваєтеся і кричите на дитину, а потім переживаєте почуття вини, і вам здається, що ви вже перепробували всі методи виховання – це, звичайно, привід для звернення до психолога. Можливо, у вас є сумніви і питання, відчуття, що щось не так, відчуття дискомфорту – у будь-якому випадку не варто накопичувати негативні емоції. Чим раніше ви помітили труднощі, які виникають у вас і вашої дитини у відносинах з іншими людьми – тим простіше виправити ситуацію, тим швидше ви зможете разом з фахівцем знайти рішення ваших проблем.


Рекомендації щодо подолання дитячої агресивності :
         Однією з основних причин дитячої агресії є сімейне оточення, сімейні ситуації. Тому лише у співпраці з батьками можна досягти позитивних результатів щодо попередження дитячої агресивності та агресії. Тому в роботі з батьками можна використати такі поради для батьків :


1.    Поважати і розуміти потребу дитини в самостійності, створити умови для нормального розвитку її активності. Дозволити дитині бути в розумних межах незалежною.
2.    Допомогти дитині перебороти ситуацію надмірного незадоволення, яка в багатьох випадках призводить до афективних реакцій. Якщо приступ люті викликаний забороною, то її не треба зразу відміняти. Поясніть дитині , що ви розумієте, чому вона так себе веде, але не відміняйте заборону, якщо вважаєте її розумною, справедливою, корисною.
3.    Необхідно навчитися зменшувати інтенсивність і тривалість надмірного незадоволення дітей та обмежувати його наслідки.
4.    Допомогти дитині в пошуку шляхів і способів подолання почуття ворожості.
5.    Щоб допомогти дитині засвоїти поведінку, характерну для сім’ї, в якій він живе, батькам потрібно встановлювати для дитини межі дозволеного, котрі мають відповідати її віковим особливостям, почуттям у конкретній ситуації та залежати від міри її активності.
6.    Насамкінець, основним фактором у запобіганні негативним проявам агресивності є оптимізація стосунків батьків і дітей. Чим стійкіша близькість між дитиною і батьками, тим їй легше перебороти свої ворожі відчуття.   

ДО УВАГИ БАТЬКІВ :

 1. Виховує все: люди, речі, явища, але на першому місці батьки й педагоги. Учити жити – це значить передавати із серця в серце моральні багатства. І передає ці багатства той, хто з колиски пестить дитину, хто дбайливою рукою підтримує її перший крок, хто веде її за руку першою стежинкою життя. Це мати, батько і вчитель.
2. Виховання починається із дня народження.
  Перше, із чого дитина починає пізнавати світ, - це ласкава материнська  усмішка, тиха колискова пісня, добрі очі, лагідні обійми. З усього цього складаються перші уявлення про добро і зло.
3.У сімейному вихованні вирішальну роль відіграє морально-політичне обличчя батьків. Могутньою виховною та облагороджуючою силою для дітей сім'я стає тільки тоді, коли батько і мати бачать високу мету свого життя, живуть в ім¢я високих цілей, що збільшують їх в очах дитини.
 4. Турбота батька і матері про здорову сім'ю.Справжня мудрість вихователя-батька, матері – в умінні дати дитині щастя дитинства – це спокійне домашнє вогнище.
 5. Сім'я – це первинний колектив українського суспільства.
 Чи почуває дитина, що благо її життя – наслідок великої праці  батьків, турботи люблячих її людей ? Адже без них, без їхньої праці й турботи вона просто не могла б існувати. Тут криється велика небезпека – виростити людину егоїстичну, яка вважає, що головне – її особисті потреби, а все інше – другорядне. Я бачу лише один шлях : учити дитину робити добро для нас, батьків, вихователів; учити дітей розуміти й переживати всім серцем, що вона живе серед людей і що найглибша людська радість – жити заради когось.
6. Готових рецептів сімейного виховання немає.
Є люди, здатні тільки родити, але не здатні по-справжньому народжувати. Повнокровна й гармонійна особистість народжується материнською й батьківською мудрістю. Народження людини – велике і важке діяння, щаслива і складна праця, яка називається вихованням.

РЕКОМЕНАЦІЇ ЩОДО ПОДОЛАННЯ КОНФЛІКТУ:
    - Якщо реакція дитини помітно відрізняється од тієї, яку можна очікувати в даній ситуації, проаналізуйте : які глибинні проблеми або потреби тривожать дитину?
    - Намагайтеся прийняти погляд вихованця, подивитися на суть конфлікту його очима : що він може думати про дану ситуацію.?
    - Оцініть свою поведінку з погляду своєї дитини : що ви могли зробити такого, чого б ваші діти не зрозуміли ?
    - Осмисліть ситуацію: можливо, на даний момент ваш вихованець відчуває тиск певних обставин, які могли спровокувати таку реакцію.
    - Поміркуйте над тим, як ненав¢язливо запропонувати обговорення реальних причин конфлікту.
     - Продемонструйте дитині, що ви усвідомлюєте її потреби, що виявляєте про неї турботу.
     - Виявляйте готовність зосередити свою увагу на інтересах, потребах дитини. Покажіть, що ви розумієте, як їй важко, і зробіть усе для того, щоб підтримати її.
     - Спробуйте поділитися з дитиною своїм¢ и турботами про виникнення  конфлікту в спокійній обстановці, уважно вислухайте її. Зробіть наголос на тому, що ви хочете усунути проблему і сконцентрувати увагу на її вирішенні. Недоцільно припускати взаємних  звинувачень і роздратувань з приводу того, що сталося раніше в стосунках між дорослими і дітьми.

Меморандум від Вашої дитини
Стосовно мене:
1. Не псуйте мене. Я чудово знаю, що повинен одержувати все, про що прошу . Я просто перевіряю Вас.
2. Не застосовуйте силу в стосунках зі мною. Інакше це навчить мене думати, що сила - це єдине, що має значення. З більшою готовністю я сприйму, якщо ви керуватимете мною.
3. Не давайте обіцянок: може виявитись, що вам не вдасться їх дотриматись. Це підірве мою довіру до вас.
4. Не піддавайтесь на мої провокації, коли я навмисне говорю і роблю речі, що засмучують вас. Інакше я знову намагатимусь здобути таку "перемогу".
З.Не примушуйте мене почуватись меншим, чим я є насправді . Я компенсую це тим, що вестиму  себе так, ніби я "пуп землі".
6. Не робіть за мене того, що я можу зробити сам. Інакше, я почуватимусь немовлям,  вимагатиму, щоб мене обслуговували.
7. Не робіть мені зауважень в присутності інших людей. Я сприйму ці зауваження, якщо ви поговорите зі мною віч-на-віч.
8. Не звертайте занадто уваги на мої шкідливі звички. Зайва у вага, лише прияє їх закріпленню.
9. Не намагайтесь обговорювати мою поведінку під час конфлікту. Я не проти того, щоб обговорювати її, але давайте це зробимо потім.
10. Не намагайтесь навчити мене. Ви б дуже здивувались, якби дізнались, як досконало я знаю, що таке "добре" і що таке "погано".
11 .Не примушуйте мене вважати, що мої помилки - злочин. Я повинен навчитися робити помилки, не зважаючи при цьому, що ні на що не здатний.
12. Не прискіпуйтесь і не бурчіть. Бо інакше мені доведеться прикинутись глухим, щоб якось захиститись.
13. Не вимагайте від мене пояснень з приводу моєї поганої поведінки. Я справді не знаю, чому зробив те чи інше.
14 Не випробовуйте занадто мою чесність. Мене легко злякати при цьому і я починаю брехати.
15. Не оберігайте мене від наслідків моєї діяльності. Мені необхідно вчитися на власному досвіді.
16. Не уникайте прямих і чесних питань.
17. Ніколи не стверджуйте, що ви довершені й не грішні. Інакше мені доведеться бути гідним недосяжного.
18. Ніколи не вважайте, що вибачитись переді мною - нижче вашої гідності.
19. Не турбуйтесь про те, що ми проводимо разом дуже мало часу. Важливо те, як ми його проводимо.
20. Ставтесь до мене так, як ви ставитесь до своїх друзів. Тоді я теж буду вашим другом.

ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДИТИНИ ДО НАВЧАННЯ В ШКОЛІ
Одне з першочергових завдань сім’ї – забезпечити загальну підготовленість дитини до школи. Для цього необхідно сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці.
Значне місце в родинному вихованні має зайняти процес налаштування дитини на школу, на серйозну навчальну працю, тобто формування її психологічної підготовленості до навчання. Батькам слід пам’ятати, що головним у цій роботі мають стати найрізноманітніші засоби заохочення, а не примусу. Виховну роботу слід будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем; необхідно переконувати його, що навчання в школі – це серйозна праця, у результаті якої він пізнає багато нового.
    Важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання в неї почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися (безперечно, з урахуванням вікових особливостей); формування моральних засад, що передбачає виховання товариськості, готовності поділитися, поступитися, прийти на допомогу іншим.
       Традиційно виділяють три аспекти шкільної зрілості: інтелектуальний, емоційний і соціальний.
Інтелектуальна зрілість для віку 6-7 років визначається вмінням виділяти фігуру із тла, відтворювати зразок, здатність концентрувати увагу, встановлювати зв’язки між явищами і подіями, запам’ятовувати, ураховується також рівень розвитку тонких рухів руки та їхньої координації.
Емоційна зрілість – це здатність до ослаблення безпосередніх, імпульсивних реакцій і спроможність довго виконувати не дуже привабливу роботу, тобто розвиток довільності поведінки.
Соціальна зрілість – це наявність у дитини потреби в спілкуванні з однолітками й уміння підкоряти свою поведінку законам дитячих груп, здатність приймати роль учня, уміння слухати і виконувати вказівки вчителя. Отже, за основу готовності до школи приймається необхідний рівень розвитку дитини, без якого вона не може успішно навчатись у школі.
Батькам слід пам’ятати, що не кожна дитина може зразу успішно навчатися. Річ у тім, що шлях розвитку кожної дитини індивідуальний. Хтось починає раніше за інших ходити, але потім довго не говорить, хтось, навпаки, не вміє усміхатися, зате починає говорити цілими фразами і добре запам’ятовує букви. Тому до шкільного віку діти мають різний багаж досвіду – знань, умінь, навичок, звичок. Безсумнівно, згодом кожна дитина навчиться читати і рахувати, але до моменту вступу до школи їй важливіше мати не певні сформовані навички, а здатність сприймати і засвоювати новий матеріал, тобто здатність до навчання.
Оскільки формування шкільної зрілості, як і загалом увесь розвиток дитини, підкоряється закону нерівномірності психічного розвитку, кожна дитина має свої сильні сторони і зони найбільшої вразливості.
       З метою вивчення потреб, нахилів, інтересів дитини, з’ясування стилю спілкування в родині доцільно проводити анкетування батьків. Батьки можуть заповнювати анкети вдома, на батьківських зборах, під час співбесіди, консультації.
Оцінити підготовленість своєї дитини до школи батькам допоможе такий тест.
Чи готова дитина до школи ?
  • Чи хоче Ваша дитина йти до школи?
  • Чи думає Ваша дитина про те, що у школі вона багато дізнається й навчатися буде цікаво?
  • Чи може Ваша дитина самостійно виконувати справу, яка потребує зосередженості, впродовж 30 хвилин (наприклад, збирати пазли)?
  • Чи Ваша дитина у присутності незнайомих анітрохи не соромиться?
  • Чи вміє Ваша дитина складати розповіді за картинкою не коротші, ніж із п’яти речень?
  • Чи може Ваша дитина розповісти напам’ять кілька віршів?
  • Чи вміє вона змінювати іменники за числами?
  • Чи вміє Ваша дитина читати по складах або цілими словами?
  • Чи вміє Ваша дитина рахувати до 10 і в зворотному порядку?
  • Чи може вона розв’язувати прості задачі на віднімання й додавання одиниці?
  • Чи правильно, що Ваша дитина має «тверду руку» (розвинуту дрібну моторику)?
  • Чи любить вона малювати і розфарбовувати картинки?
  • Чи може Ваша дитина користуватися ножицями і клеєм (наприклад, робити аплікації)?
  • Чи може вона зібрати пазли з п’яти частин за хвилину?
  • Чи знає дитина назви диких і свійських тварин?
  • Чи може вона узагальнювати поняття (наприклад, назвати одним словом овочі помідори, моркву, цибулю)?
  • Чи любить Ваша дитина самостійно працювати – малювати, збирати мозаїку тощо?
  • Чи може вона розуміти і точно виконувати словесні інструкції?
Кожна позитивна відповідь оцінюється одним балом. Результати тестування залежать від кількості позитивних відповідей на запитання тесту. Отже, якщо балів:
15 – 18 – дитина готова йти до школи. Ви не дарма з нею працювали, а шкільні труднощі, якщо і виникнуть, можна буде легко подолати;
10 – 14 – Ви на правильному шляху, дитина багато чого навчилася, а запитання, на які Ви відповіли “ні”, підкажуть Вам, над чим іще потрібно попрацювати;
9 і менше – почитайте спеціальну літературу, постарайтеся приділяти більше часу заняттям з дитиною, зверніть увагу на те, чого вона не вміє.
       Результати можуть Вас розчарувати. Але всі ми – учні у школі життя. Дитина не народжується першокласником, готовність до школи – це комплекс здібностей, що піддаються корекції. Вправи, завдання, ігри, обрані Вами для розвитку дитини, вона легко і весело може виконувати з мамою, татом, бабусею, старшим братом – усіма, хто має час і бажання навчатися разом з дитиною. Добираючи завдання, зверніть увагу на слабкі місця розвитку дитини.
  
 Поради батькам щодо підтримки дитини в період адаптації до школи
Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров'я в період адаптації до школи є уважне й лагідне ставлення батьків до дитини, розуміння ними її внутрішнього світу, проблем, переживань. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін "прикласти" до своєї дитини. Але незважаючи на це, для полегшення процесу адаптації дитини до школи все ж можна дати деякі рекомендації:
·         Повірте в унікальність та неповторність Вашої дитини, в те, що вона дитина неповторна, не схожа на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.
·            Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.

·             Не соромтеся демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.

·           Не бійтесь "залюбити" свою дитину, беріть її на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.

·            Задля виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.

·           Пильнуйте, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Установіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише основні) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь установлених заборон і дозволів.

·          Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтеся впливати на дитину проханнями – це найбільш ефективний спосіб. У випадку непокори необхідно переконатися, що прохання відповідає віку і можливостям дитини.

Лише в цьому випадку можливо використовувати прямі інструкції, накази, що зазвичай достатньо ефективно. І лише у випадку, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання, яке повинне відповідати вчинку, крім того, дитина має розуміти, за що її покарали. Важливо пам’ятатити, що фізичне покарання – тяжка за своїми наслідками міра
Пам'ятайте:
·                    Покарання – це моральний замах на здоров'я дитини - фізичне і психічне.
·                    Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди.
·                    Ніколи не відбирайте подарованого.
·                    Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.
·                    Покараний – значить вибачений. Інцидент вичерпано – сторінку перегорнуто. Про старі гріхи - ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!
·                    Хоч би що трапилось, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.
·                    Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї — ваше засмучення.
·                    Не забувайте: ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри Ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, навчитеся краще розуміти одне одного.
·                    Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитися вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей.
Прийнята в деяких родинах система залякування дітей, безумовно, заслуговує на осуд, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження – неправдивості та нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно впливають на формування особистості дитини, легко призводять до психостенічних реакцій, імпульсивних дій та афектів.
Існує термін "шкільна фобія", тобто страх у деяких дітей перед відвідуванням школи. Насправді часто йдеться не стільки про школу, скільки про побоювання дитини йти з дому, розлучатися з батьками. Таке трапляється, коли дитина хвороблива, тоді, як правило, вона перебуває в умовах гіперопіки з боку батьків.
 Іноді зустрічаються батьки, котрі самі побоюються школи і побіжно навіюють це побоювання своїм дітям, або драматизують проблеми початку навчання. Вони намагаються виконувати замість дітей їхні домашні завдання, контролюють кожну написану дитиною літеру і тим самим створюючи в неї "навчальну фобію".
 У дитини виникає невпевненість у своїх силах, сумніви щодо своїх знань, виробляється звичка сподіватися на допомогу в найпростішій ситуації.
        Дуже важливо піклуватись про створення для дитини ситуації з гарантованим успіхом. Можливо, це потребуватиме від батьків певної зміни вимог до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і посилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і в батьків.
       Лікарі-педіатри відзначають різке зростання в дітей таких захворювань, які раніше були властиві тільки дорослим, що постійно знаходяться у стресових ситуаціях. Те, що є буденним для дорослого, може спричинити стрес у дитини, якщо дорослий не може або не бажає створювати для ще незміцнілого організму спеціального режиму. Сучасна література і практичний досвід психологів указує на велику кількість випадків, коли погіршення і психічного, і фізичного здоров'я дитини пов'язано тільки з тим, що дорослі водять дитину з собою по місцях масового скупчення людей.
Деякі батьки не помічають різниці між собою і дитиною (забуваючи про те, що дитина – це не маленька копія дорослої людини, а маленька людина, яка живе і розвивається у своєму світі і вимірі, за власними законами), придушуючи її зливою інформації, непосильними для неї емоційними навантаженнями. Все це не минає безслідно – у дитини з’являються такі "дорослі" захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Якщо в родині негаразди і дитина постійно знаходиться в сфері спілкування батьків, тобто активно залучається як активний співучасник їхніх сварок, у дитини можуть з'явитися невротичні симптоми та інші порушення психічного і фізичного розвитку, які будуть блокувати розвиток у дитини її таланту.
Коли дитина йде до школи, різко змінюється її спосіб життя. Якщо дитина не готова до цієї зміни, школа для неї перетворюється на пекло і малий школяр поступово набирає стільки негативних відчуттів, що навіть відмовляється йти до навчального закладу.
           
 Як контролювати прояви агресії в дитини?
   Погана поведінка дитини - привід для роздумів. Будь-який прояв дитячої агресії - це сигнал внутрішнього дискомфорту. І наше завдання – з’ясувати причини, проаналізувати їх і подумати над тим, що хоче сказати дитина своєю поведінкою.
    Часто агресивну поведінку дітей провокують самі дорослі. Якщо в сім’ї, де виховується дитина, прийнято виражати свої емоції саме агресивними методами, то маля дуже швидко зможе перейняти такий стиль поведінки.  Якщо дитячу агресію не присікти спочатку, то з одноразового явища вона перетвориться на погану звичку. Тому батькам разом з дитиною важливо навчитися контролювати її гнів.
   Основними причинами виникнення дитячої агресії може бути прагнення привернути до себе увагу однолітків, отримати бажаний результат, бути головним, самозахист і помста, бажання ущемити гідність іншої з метою підкреслення своєї переваги.
    Пряма агресія спрямована точно на об’єкт, який викликає роздратування, вона виявляється у вигляді погроз, хамства і застосування сили. Непряма агресія зазвичай спрямована на доступні об’єкти, на які безпечно випліскувати емоції. Наприклад, якщо дитина ображена на батька, вона може бити молодших братів і сестер або слабкіших однолітків.
      Подолання агресивної поведінки дитини — складний процес, адже йдеться про перебудову ставлень особистості та звичних способів реагування. Необхідно знайти ті «больові точки», які змушують дитину вдаватися до агресії. Тільки вивчення дитини та її оточення дає змогу вибудувати цілеспрямовану роботу з нею. 
     Вихідною позицією у подоланні проявів дитячої агресії є визнання того, що вона в більшості випадків виявляється тоді, коли дитина з останніх сил обороняється, домагаючись таким чином задоволення своїх потреб. Які ці потреби, чому вони не можуть бути задоволені більш прийнятним шляхом, зрештою, чи завжди ці потреби конструктивні — все це потребує з’ясування.
     Не можна відповідати агресією на агресію. Зустрічаючи агресивну протидію, дитина ще більше утвердиться в справедливості своїх агресивних дій, у ворожості світу взагалі. Тому педагогічно невиправданою є поширена настанова батьків скривдженому: «Іди і дай здачі». Неприпустимо,коли батьки і педагоги займають щодо дитини, яка й справді демонструє неприємні зразки поведінки, ворожу позицію в цілому. Набагато конструктивнішим буде безумовний осуд агресивного спалаху, але без негативної оцінки дитини як особистості та обов’язкова підтримка позитивного в її поведінці.
   Що стосується реакції на агресію, то варто пам’ятати декілька простих правил. Миттєве і жорстке покарання за бійку або лайку не дасть потрібного ефекту: дитина приховуватиме реакції від батьків, але почне зривати злість на інших. При цьому потурання також неприпустимо, дитина завжди відчуває невпевненість і коливання батьків. Профілактика агресії – це поступове і планомірне формування довірливих відносин, теплих і щирих. Для образного порівняння уявіть, що корекція запущеної агресії нагадує приручення дикої конячки – силу і слабкість вона не визнає, а єдине, що може спрацювати – довіра.

Тому батькам варто проводити роботу щодо уникнення агресивної поведінки дитини у чотирьох напрямках:

1. Навчити дітей соціально прийнятих способів вираження гніву (вчити дітей прямо заявляти про свої почуття та виражати гнів у формі гри – переносячи його на гумові та м’які іграшки, подушки, «склянки для крику» тощо). Ця техніка особливо корисна для роботи з несміливими, невпевненими в собі дітьми, але її не можна рекомендувати для тих, хто працює з дітьми-холериками.
2. Навчати дітей прийомів саморегуляції, вмінні володіти собою за різних ситуацій, для них корисними будуть будь-які релаксаційні та психогімнастичні вправи, зважаючи на м’язову напругу й зажими в ділянці кисті рук і обличчя. Наприклад, піднімаючи та кидаючи «тяжку штангу», дитина зменшує напруженість, відволікається та відпочиває. Одним із прийомів самоконтролю є стискання в кишені «чарівного камінчика» , який попередить агресивні бажання.
3. Для виходу з конфліктних ситуацій агресивних дітей необхідно навчати різних комунікативних умінь: вітання і прощання, звертання, прохання про підтримку, послугу, допомогу, надання допомоги, вдячності, відмови.
4. Обговорюючи агресивні вчинки, необхідно запитувати, що відчуває дитина, як і коли вона співпереживає та співчуває іншим, як реально може допомогти ровесникові. Аналізуючи поведінку казкових персонажів, через довірливу розмову в колі дітей, через сюжетно-рольові ігри, дорослий має змогу формувати довіру до людей.


           Рекомендації для батьків з подолання підвищеної  
                                       тривожності в дітей
                     1. Налагодьте взаємини з дитиною, щоб вона відчувала себе спокійно і впевнено: 
                    • слухайте свою дитину;
 
                    • проводите разом з нею якомога більше часу;
 
                    • розповідайте їй про свої дитячі вчинки, перемоги і невдачі;
 
                    • якщо в сім'ї кілька дітей, намагайтеся спілкуватися не тільки з усіма разом, але і
           зумійте приділити увагу кожному окремо. 

                     2. Слідкуйте за собою, особливо якщо Ви перебуваєте під дією стресу і Вас легко
                    вивести з рівноваги. У цьому випадку краще відкласти спільні справи з дитиною   
                   (якщо це, звичайно, можливо). 

                     3. У ті хвилини, коли Ви засмучені або розгнівані, зробіть для себе щось приємне,  
                     те, що могло б Вас заспокоїти: прийміть душ, випийте чаю, послухайте улюблену          
                    музику і т.д. 

4. Слідкуйте за своєю мовою. Намагайтесь, щоб тон голосу був спокійним, доброзич-
ливим. Навіть якщо дитина завинила, намагайтеся не кричати на неї, і вже у жодному
випадку не погрожуйте. Краще розібрати неприємну ситуацію в спокійній обстановці,
коли і дитина, і дорослий заспокояться і будуть готові до діалогу. 

5. Приймайте Вашу дитини безумовно, тобто люб
іть її не за те, що вона красива,
 розумна, помічниця(ник) і т.д., а просто так, просто за те, що вона є. 

6. Подивіться, наскільки Вам вдається сприймати Вашу дитину. Для цього
протягом 2-3 днів порахуйте, скільки разів Ви звернулися до неї з позитивними висловлюваннями (вітанням, схваленням, підтримкою), і скільки - з негативними (докором, зауваженням, критикою). Якщо кількість негативних звернень дорівнює або перевищує
 число позитивних, то зі спілкуванням у Вас не все гаразд. 

7. Обіймайте свою дитину не менше 4-х разів на день (звичайне ранкове привітання і поцілунок на ніч не рахується).
Практичний психолог: Денисюк В. Ф

.


Як взаємодіяти з дитиною, що демонструє
протестну поведінку

·        Враховуйте потреби, бажання, можливості та здібності дитини, не видавайте власні бажання за бажання дитини.
·        Намагайтеся зрозуміти психологічний та емоційний стан дитини, її настрій.
·         Складіть разом з дитиною правила, які вона розумітиме.
·         Усвідомте, що у дитини мають бути не лише обов’язки, а й права.
·         Просіть чи нагадуйте про щось спокійно, але твердо. Роздратування лише посилить негативну реакцію дитини на заборону.
·        Надайте дитині право вибору — «Ти зараз хочеш помалювати чи піти на прогулянку?». Дорослому значно легше скорегувати свій день.
·         Не карайте дитину лише за те, що вона говорить «Ні». Дитина, яка не має права заперечувати, у майбутньому не зможе відстоювати власну думку.
·         Спробуйте зменшити кількість заборон. Можливо, серед них є непотрібні. Натомість частіше говоріть слово «можна» — «Малювати на шпалерах не можна, а на папері можна».
·         Заохочуйте активність, самостійність та допитливість дитини.


Як взаємодіяти з дитиною, яка впала в істерику


·        Спробуйте звернути увагу дитини на щось яскраве та цікаве.
·        Скористайтеся іграшкою, яка несподівано «заплаче» чи «засміється» у ваших руках.
·       Розстебніть на одязі дитини кнопки, блискавку, пояс чи верхні гудзики.
·        Вмийте дитину холодною водою.
·        Не мстіться і не дорікайте дитині, а що найголовніше — не карайте її.
·       Дайте дитині змогу заспокоїтися та відпочити.
·        Вдайтеся до таких дій за кілька годин після істерики: - розкажіть дитині про те, що оточенню було неприємно спостерігати за її істерикою; – домовтеся, що дитина більше не впадатиме в істерику; – постарайтеся знайти причину істерики — можливо, вона криється у вашій поведінці чи ставленні до дитини; – вибачтеся перед дитиною, якщо її істерику спричинила ваша неуважність.
·        Зверніться по допомогу до фахівця, якщо дитина довго перебуває в пригніченому стані або з нею відбуваються різкі та несподівані зміни.





  

Поради батькам щодо адаптації дитини до умов дитячого садка.

  У всіх батьків рано чи пізно настає період, коли їхня дитинка підросла і має йти до дитячого садочка. Це хвилюючий момент як для батьків, так і для дітей. Початок відвідин дитиною дошкільного навчального закладу є новим етапом у її житті та періодом адаптації, тому краще підготуватися заздалегідь, бо часом адаптація до умов садочка минає дуже болісно.
Адаптаційний період – серйозне випробування для малюків 2-3 років життя. Спричинені адаптацією стресові реакції надовго порушують емоційний стан малюка.

Рекомендації батькам щодо адаптації дитини до умов дитячого садка:

• Готуйте дитину до спілкування з іншими дітьми й дорослими: відвідуйте з малюком дитячі парки та майданчики, привчайте до гри в пісочницях.
• Ходіть із малюком на свята, на дні народження друзів, спостерігайте, як він поводиться: соромиться, усамітнюється, конфліктує, б’ється чи легко знаходить спільну мову, контактує з однолітками, тягнеться до спілкування, розкутий.
• Дізнайтеся, який розпорядок дня у групі, і наблизьте режим дитини вдома до розпорядку дня в групі.
• Розкажіть дитинці, що позитивного є в дитячому садку (нові товариші, багато іграшок тощо). Важливо, щоб малюк не боявся, — тоді йому легше звикати. У жодному випадку не погрожуйте дитячим садком як покаранням за дитячі огріхи, а також за його неслухняність.
• Дізнайтеся, можливо, в цей садок ходять діти ваших сусідів або знайомих. Адаптація пройде легше, якщо в групі дитини є знайомі ровесники, з якими вона раніше гралася вдома або надворі.
• Відвідайте дитячий садок у той час, коли діти на прогулянці, познайомте свого малюка з вихователькою та дітьми.
• Готуйте вашу дитину до тимчасової розлуки з вами, дайте їй зрозуміти, що це неминуче тільки тому, що вона вже велика. Налаштуйте її на позитив.
• Кажіть малюку, що це дуже добре, що він доріс до дитсадка і став таким великим.
• Не віддавайте дитину в ДНЗ у розпал кризи трьох років.
• Не обговорюйте при дитині проблем, пов’язаних із дитячим садком.
• За тиждень-два привчіть дитину до режиму, який встановлено в садочку і введіть в раціон дитини блюда, які готують в садочку. Таким чином на 2 стресових моменти стане менше. Дитина повинна звикнути прокидатися зранку (наприклад, о 7:00), спати вдень з 13:00, снідати і обідати приблизно в той же час, що і в садочку. Тоді їй буде легше звикати до умов садка.
• Покажіть дитині, як ділитися іграшками, як просити іграшку, як звертатися до дорослих. Ці навички пригодяться їй в групі дитсадка буквально з першого ж дня. Для підготовки дитини до дитсадка, відвідуйте групи раннього розвитку, хоча б для того, щоб дитина звикла до дитячого колективу, занять і необхідності слухати і чути дорослого.
• Спілкуйтеся з вихователями з повагою і доброзичливо. Дитина дуже уважно слідкує за вашими емоціями, реакціями, поведінкою. Таким чином, вона ставиться до інших людей так, як ви ставитесь до них, вона переймає ваше ставлення. Тому, прийшовши в дитячий садок вперше, дитина повинна відчути і зрозуміти, що вихователь — це “добра тьотя”, бо мама з нею привітна, спокійна і доброзичлива.
• Обов’язково прощайтесь, не тікайте, залишаючи дитину. Це стосується не тільки дитячого садка, але і будь-яких моментів розлучення. Дитині набагато легше зрозуміти, що мама іде і скоро повернеться, ніж збагнути, куди мама раптово поділася. В останньому випадку діти починають придумвати, що мама покинула їх і більше ніколи не повернеться. Тоді починаються сльози, переживання, істерики, небажання відпускати маму ні на секундочку.
• Якщо дитині важко розлучатися з мамою, нехай відводить до дитсадка тато, бабуся чи ще хтось. Хоча б на перших порах.
• Пам’ятайте, ДИТИНА ВІДЧУВАЄ ВАШУ ТРИВОГУ! Тому стояння під дверима групи і прислухання до того, що там відбувається, ходіння навколо садочка і “заглядання у вікна” ні до чого хорошого не приведе. Дитина, котра відчуває мамину тривогу чи страх, починає сама боятися і думати, що в садку з нею може трапитися щось неприємне. Для такої дитини період адаптації може не закінчуватися дуже довго — поки мама не заспокоїться і не відпустить свої переживання.
• Приймати почуття дитини. Виключити нотації, переконання… Якщо дитина плаче в садку, сумує за мамою, ніколи не заперечуйте її почуття, не немагайтесь зразу ж переконати, що ці почуття марні. Просто прийміть їх, покажіть, що ви розумієте, що це нормально так відчувати. Скажіть: “Так, я бачу, ти дуже сумував / сумувала!” “Тобі було страшно, сумно, печально…”.

 

 

 

Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садка:

• Удома дитина почала нудьгувати, не може знайти собі заняття. Можливо, дитині час відкривати щось нове, цікаве, незнайоме.
• На прогулянці малюк сам підходить до дітей на майданчику, намагається вступити в контакт. Він не просто забирає іграшку в свого «колеги», а «залагоджує» конфлікт словами: «Це моє!».
• Маля здатне кілька годин на день перебувати без мами.
• Дитина може розбірливо сказати про свої потреби.
• Малюк уже доволі спритний, уміє самостійно їсти й пережовувати, миє руки й умивається, одягає і скидає з себе основні предмети одягу.
Нові умови можуть стати для малюка надто сильним подразником, скувати його самостійність та ініціативу. Батькам слід говорити про вступ до дитячого садка як про подію радісну й очікувану, демонструючи малюкові впевненість і віру в добрий перебіг подій. Адже діти переймаються настроєм батьків, і надалі емоційний стан малюка визначатиме перебіг усього перебування протягом дня в дитсадку.

 

Терапевтична казочка в поміч батькам:

Казка про Печальку

Жила-була дівчинка Маша. Спочатку вона була зовсім маленькою, а потім росла-росла і підросла. Та так підросла, що можна тепер їй було в садок йти з дітками гратися. Мама і тато так зраділи, що Маша вже велика. Влаштували свято. Мама торт спекла, і Маша навіть сама свічки задувала.
На наступний день Машуня вперше в садок пішла, і так їй там сподобалося, що навіть йти додому не хотіла. Грала з іграшками, їла смачну кашу.
А ще у неї там друг з’явився – Семен, такий веселий хлопчисько з кучериками. Цілими днями вони разом грали. Семен сідав на одному кінці кімнати і штовхав Маші велику вантажівку. Марія ловила її, навантажувала в кузов кубики і відправляла до Семена, а він будував велику вежу. Весело їм було разом. Навіть засинати було не нудно, бо ліжечка стояли поряд, і вони разом закривали очі і спали.
І ось в один осінній дощовий день, коли листя стало зовсім жовтим, вітер приніс в дитячий садок Печальку. Вона була така маленька, сіренька, як мікробик, влетіла у кватирку і сховалась в кишеньку до Маші. І тут Марію як підмінили. Стало їй сумно, вона чомусь засмутилася, про маму згадала і давай плакати. Всі хлопці і вихователька її заспокоювали, заспокоювали … А слізки самі собою все одно капали, так кап-кап-кап … І все Маша знає, що мама скоро прийде, просто сходить на роботу, потім купить смачний йогурт і прибіжить за Машею. Знає це Маша, а все одно чомусь сумно – хочеться, щоб мама саме зараз прийшла … А це все сумна Печалька сидить у кишені і Машу засмучує, плакати змушує.
Семен Машу намагався розвеселити: і в “Коровай” пропонував пограти, ляльку їй в колясці прикотив – а Маша все одно сумна. І тут Семен побачив, що у Машуні оченята зовсім мокрі. І вирішив їй допомогти:
– Дай, – каже, – я твою хустинку дістану, і слізки витру, не плач!
Витягнув Сема Машину хустинку, разом з нею Печальку з кишеньки і витрусив, і вона знову в кватирку полетіла. А Маша тут же посміхнулася, а потім засміялася і стала знову весела. А Семен та інші хлопці, звичайно, дуже зраділи, що Печалька зовсім полетіла.
З тих пір Маша завжди свою кишеньку перевіряє, чи не застрягла там Печалька і ніколи в садочку більше не сумує.




14 січня на базі ЗДО №11 відбулось чергове засідання інтервізійної групи психологів закладів дошкільної освіти міста.










Правила виховання для батьків


Будьте позитивним прикладом для своєї дитини
Дитина всіляко наслідує своїх батьків, подекуди віддзеркалює їхню поведінку, манери спілкування. Вона засвоює ті життєві принципи, які сповідують її батьки.
Даруйте дітям любов без жодних умов
Даруймо свою  любов дітям просто так, без жодних умов. Малюки мають бути впевнені, аби заслужити любов батьків не потрібно нічого  спеціально робити   ( прибирати іграшки, слухняно поводитись).
Не порівнюйте дитину з іншими дітьми.
Не  оцінюйте,  не порівнюйте , свою дитину з іншими,  діти різні , їх виховують різними методами. Для вас малюк має бути особливий , сприймайте, свою дитину ,такою, якою вона є.


Пам҆ ятаймо!
Щоразу,  коли ми погрожуємо дітям, караємо звинувачуємо їх, ми спричиняємо виникнення страху. А страх знищує духовне начало, змушує  відчувати свою неповноцінність.Не сваріть дитину за її невдачі і промахи, проявіть мудрість. Малюк лише здобуває власний досвід , а тому не може обійтись без помилок і спроб.Не давайте жодних команд і наказів. Домовляйтесь з дитиною, радьтеся з нею.Не сваріть дитину і не обіцяйте її покарати. Краще навчіть, як виправити ситуацію, або зробіть це разом.
Говоріть своїм дітям: 
        Я люблю тебе!                                        Я люблю тебе, навіть коли ти злишся на мене!
        Я люблю тебе тоді, коли злюся на тебе.!
       Якби я могла вибрати другу дитину на Землі я б все одно вибрала тебе! 
        Я люблю тебе  навіть коли, ти далеко від мене!
        Моя любов завжди з тобою!
       Любіть своїх дітей , приймайте їх такими, якими вони є, розумійте, терпіть     прощайте.
      Любіть своїх дітей , дякуйте, ім. за те , що вони є, за те, що ви можете їх любити.
                                           

   
Рекомендації
 
    Не чекайте і не сподівайтеся, що ваша дитина буде в точності такою, якою ви її  хочете бачити. Такого не буває. Діти завжди йдуть своїм шляхом. Тому менше думайте про те, якою ваша дитина має бути, а уважніше дивіться, якою вона  є. Думайте, як їй допомогти, а не як її виправити.         Не надто звинувачуйте себе, що не змогли добитися бажаного результату. Результат виховання не можна з точністю запрограмувати. Від батьків залежить багато чого, але не всі труднощі і проблеми, пов'язані з вихованням, об'єктивні. Але в той же час вони скороминущі.
Рекомендації щодо виховання:
1. Виявляйте свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що ви любитиме її завжди, за будь-яких обставин.
2. Приймайте дитину такою, якою вона є, зі всіма своїми вадами та чеснотами. Підкреслюйте її сильні сторони, але її вчинки оцінюйте об’єктивно. Оцінюйте не саму дитину, а тільки її вчинок.
3. Дайте вашій дитині більше самостійності, не забирайте у неї право на помилку, адже, виправляючи свої помилки дитина вчиться.
4. Ніколи не погрожуйте дитині, просто розкажіть їй, що ви змушені будете зробити в тому разі, якщо вона обере небажаний для неї і для оточення спосіб поведінки.
5. Дотримуйтесь єдності вимог у сім’ї, інакше дитина навчиться пристосуватись і обманювати.
6. Ніколи не з’ясовуйте стосунків у присутності дитини. Виникнення дитячих неврозів має тісний зв'язок із негативною дією сварок між батьками у присутності дітей.
7. Чітко встановіть права та обов’язки дитини у сім’ї (відповідно до ії віку та можливостей).




КОЛИ:
  •  дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти;
  •  дитину висміюють, вона стає замкнутою;
  •   дитину підтримують - вона вчиться цінувати себе;
  •   дитина росте в докорах - вона вчиться жити з почуттям провини;
  •   дитина росте в терпимості - вона вчиться розуміти інших;
  • дитина зростає в чесності - вона вчиться бути справедливою;
  • дитина росте в безпеці - вона вчиться вірити в людей;
  • дитина живе у ворожнечі - вона вчиться бути агресивною
  •   дитина живе в розумінні і дружелюбності - вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

 
Як спілкуватися з дітьми раннього вікуДотримуйтеся ПОСЛІДОВНОСТІ у своїх діях — не забороняйте дитині те, що ще вчора їй дозволяли.Поводьтеся з дитиною ввічливо, адже вона засвоює ту модель поведінки, яку ви їй демонструєте.Уведіть чітку систему заборон, які допоможуть подбати про безпеку дити­ни [приміром, не брати сірники, не включати газ тощо). Таких заборон має бути небагато, аби дитина легко їх запам’ятала.Формулюйте будь-які заборони чітко й конкретно. Пам’ятайте, що ліпше по­яснити їй заборону словами на кшталт «Гаряче!» або «Брудно!», ніж  неаргументовано крикнути «Не можна!» або «Відійди!».Розширюйте репертуар поведінки дитини. Приміром, розповідайте, як мож­на розв’язати ті чи ті конкретні проблеми, показуйте на власному прикладі варіанти реакцій на позитивні й негативні події.Не будьте надмірно суворими і не принижуйте дитину, коли караєте її.Проявляйте терплячість у будь-яких ситуаціях.Частіше кажіть дитині, що ви її любите. При цьому дайте їй зрозуміти, що ця любов безкорисна і не потребує від неї хороших вчинків.





Стежте за станом здоров’я дитини, вчасно реагуйте на її скарги.Задовольняйте потреби дитини в русі, спілкуванні, пізнанні нового — від­відуйте разом дитячі центри, театр, цирк, ходіть у гості.Дотримуйтеся режиму дня, зокрема не забувайте про денний сон у вихідні.Вводьте до раціону дитини продукти, багаті на вітаміни.Часто гуляйте з дитиною на свіжому повітрі, особливо коли хороша погода. Улітку якомога частіше організовуйте активний сімейний відпочинок.Часто провітрюйте кімнату, у якій дитина спить, грається.Пропонуйте дитині погратися в нові ігри, новими іграшками. Грайте разом!Чергуйте спокійні й активні заняття.Обмежуйте тривалість сидіння дитини перед телевізором і за комп'ютером, зокрема за комп'ютерними іграми. Чергуйте ці заняття з рухливими іграми.




Рекомендації щодо виховання:


1. Виявляйте свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що ви любитиме її завжди, за будь-яких обставин.2. Повірте у неповторність та оригінальність вашої дитини, у те що вона унікальна, єдина така у світі.3. Приймайте дитину такою, якою вона є, зі всіма своїми вадами та чеснотами. Підкреслюйте ії сильні сторони, але ії вчинки оцінюйте об’єктивно. Оцінюйте не саму дитину, а тільки ії вчинок.4. Дайте вашій дитині більше самостійності, не забирайте у неї право на помилку, адже, виправляючи свої помилки дитина вчиться.5. Ніколи не погрожуйте дитині, просто розкажіть їй, що ви змушені будете зробити в тому разі, якщо вона обере небажаний для неї і для оточення спосіб поведінки.6. Дотримуйтесь єдності вимог у сім’ї, інакше дитина навчиться пристосуватись і обманювати.7. Ніколи не з’ясовуйте стосунків у присутності дитини. Виникнення дитячих неврозів має тісний зв'язок із негативною дією сварок між батьками у присутності дітей.8. Чітко встановіть права та обов’язки дитини у сім’ї (відповідно до ії віку та можливостей).9. Не соромтеся визнати перед дитиною свою помилку чи неправоту, попросити у неї вибачення.10. Демонструйте оптимізм. Виражайте впевненість у хорошому результаті, у можливостях дитини - цим ви укріплюєте віру дитини у себе, сприяєте ії позитивному ставленню до світу і оточення, зміцнюючи ії психічне здоров’я.




       РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ СОРОМ'ЯЗЛИВОЇ ДИТИНИ



              1. Фон спілкування з дитиною повинен бути спокійним і доброзичли­вим.         2. Необхідно звести до мінімуму критику і негативні оцінки поведінки дитини, а щодо її о              собистості такі оцінки взагалі неприпустимі.           3. Головний козир дорослих — це терпіння і тактовність.   4. Необхідно розвивати у дитини ініціативність і самостійність.      5. У побуті необхідно стимулювати дитину до різнобічного спілкування: звернутися до                   когось з проханням, віддати що-небудь (гроші - продав­цю, телеграму  - телеграфістутощо). На перших етапах присутність та участь знайомого дорослого обов'язкова.




                РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ НЕСПОКІЙНОЇ ДИТИНИ


1. Слід уникати крайнощів: не можна дозволяти дитині робити все, що їй заманеться, але не можна і все забороняти. Чітко виберіть для себе, що можна і чого не можна, і погоджуйте це з усіма членами родини.2. Показуйте дитині приклад своєю поведінкою: стримуйте свої емоції, адже вона наслідує вас.3. Приділяйте дитині достатньо уваги, вона не повинна відчувати себе забутою, але в той же час поясніть дитині, що бувають моменти, коли у вас є інші турботи, вона повинна це зрозуміти і прийняти. Пам'ятайте, що істеричні напади найчастіше пов'язані з прагненням привернути до себе увагу або викликати жаль та співчуття.4.  Не треба по­турати дитині, не треба змінювати своїх вимог. Коли дитина заспокоїть­ся, поясніть їй, чому ви зробили так, а не інакше.




РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ КОНФЛІКТНОЇ ДИТИНИ



1. Слід стримувати прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Тре­ба тактовно коригувати недружні погляди або бурмотання з образою собі під ніс.2. Припинивши сварку, не звинувачуйте іншу дитину в її виникненні, захищаючи свою. Прагніть об'єктивно розібратися в причинах, що її спровокували.3. Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, ви­значте неправильні дії своєї дитини, які спричинили його. Спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації. Не обговорюйте в присутності дитини проблеми її поведінки. Вона може затвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і продовжу­ватиме провокувати їх.



Рекомендації для батьків  щодо взаємодії з тривожною дитиною:

-         Найголовніше – це зрозуміти, що дитина тривожна. Для цього спілкуйтеся з дитиною, говоріть про те , що її хвилює, чого вона боїться, про що думає. Дитина має довіряти Вам. Вона має бути впевненою, що звернувшись до Вас за порадою чи підтримкою, не отримає осуду чи насмішки, а знайде розуміння, знатиме, що Ви завжди допоможете їй знайти вихід у будь-якій ситуації.
-         Якщо дитина не говорить відкрито про свої труднощі, пограйте з нею її улюбленими іграшками, моделюючи у грі можливі складні ситуації. Діти дошкільного віку зазвичай залюбки беруть участь у таких іграх. Під час гри дитина може відтворити те, що її турбує, тривожить, а Ви натомість підкажете, як розв’язати ту чи ту проблему.
-         Якщо найближчим часом має відбутися важлива подія, у якій дитина братиме участь ( поїздка, свято, вистава тощо ), то заздалегідь підготуйте дитину до неї, детально обговоріть, що саме відбуватиметься.
-         Не описуйте дитині можливі труднощі – навпаки, демонструйте віру в її сили та можливості. Завжди будьте напоготові допомогти своїй дитині, підтримати її.
-         Формуйте у дитини позитивне мислення, показуючи, як знаходити плюси в будь-якій ситуації. Станьте для неї прикладом оптимізму, адже в оптимістичних батьків - оптимістичні діти.
-         Використовуйте частіше у спілкуванні з дитиною тілесний контакт – обіймайте її, гладьте, беріть за руку тощо.
-         Намагайтеся робити дитині менше зауважень, особливо за присутності сторонніх.
-         Уникайте несправедливих, необдуманих покарань, крику, образ. Контролюйте свої емоції.
-         Сприяйте підвищенню самооцінки дитини, частіше хваліть її, але так, щоб вона знала, за що.
-         Використовуйте у спілкуванні з дитиною слова підтримки: «Молодець!», «У тебе все вийде!», «Я вірю в тебе!» тощо.
-         Ніколи не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Орієнтуйтеся лише на її особисті успіхи та особливості. Відзначайте, що в ній змінилося, чого вона навчилася, порівнюючи її можливості, здібності, навички з тими, що були минулого тижня, місяця, року.
-         Демонструйте зразки впевненої поведінки, будьте в усьому прикладом для дитини.
-         Спілкуйтеся з дитиною спокійним тоном, контролюйте своє мовлення.
-         Будьте послідовними у вихованні дитини.
 -         Не будьте надто вимогливими до дитини.
-         Навчайте дитину ставити перед собою конкретні коротко перспективні цілі та поступово, можливо, за Вашої допомоги, досягати їх.
-         Залучайте дитину до колективних видів діяльності. Однак уникайте змагань і будь-яких інших видів діяльності, орієнтованих на швидкість виконання.
-         Не намагайтеся у складних обставинах одразу виконати все замість дитини – запропонуйте їй подумати і впоратися з проблемою разом.



Консультації
ЩОБ МАЛЮК НЕ БУВ АГРЕСИВНИЙ,
НЕ ЗАЛИШАЙТЕ ЙОГО БІЛЯ ТЕЛЕВІЗОРА  І ҐАДЖЕТІВ САМОГО

  Телебачення і ґаджети несуть нам різноманітну інформацію, є формою нашого дозвілля і дозвілля наших дітей. Як показує статистика, щоденний, кількагодинний перегляд телепередач для більшості наших сучасників – норма, стиль життя. Цю звичку поступово переймають і наші діти. А чи така вже безвинна ця звичка? Дозвольте надати інформацію про дослідження сучасних науковців щодо впливу телебачення на розвиток дитини, а як поводитися вже вирішувати нам самим.          Сучасні психологи після проведення спеціальних експериментів дійшли висновку про негативний вплив телебачення на психофізіологію, психіку та поведінку людини. Те, що від надмірного перегляду телебачення, сидіння за гаджетами, потерпає зір, відомо майже кожному, а от що страждає і майже весь комплекс психічних процесів, станів і властивостей людини, особливо у дітей, знають далеко не всі.    Психомоторика. Тривале сидіння перед телевізором у відносно нерухомій позі може провокувати в дитини стан неприродного збудження як компенсацію попереднього стану гіподинамії. Тож не дивно, що після цього вона якийсь час не може зосередитися, не знає «куди себе подіти». Як тут не згадати прописну істину: „ сидячий " спосіб життя і здоров 'я — речі несумісні у будь-якому віці.   Сприйняття. Зображення на екрані телевізора, комп’ютера  не сприяє формуванню просторового та кольорового зору, тобто не дає уявлення про перспективу, віддаленість об'єктів один від одного, а також про тонкі відтінки кольорів.     Викликають також серйозне занепокоєння форма та стиль зображення людей і речей у зарубіжних «мультиках»: грубі, квадратні або інші неприродні обриси облич людей і тіла тварин (наприклад, як у мультфільмі «Людина-павук») ще більше відділять дитину від реального світу.       Уявлення. У дошкільному віці в дитини активно формуються внутрішні образи та внутрішній план дій. Неабияку роль у цьому відіграють художні твори – казки, оповідання, які читає дорослий або ж сам малюк, або які дитина слухає по радіо. При цьому дитина намагається уявити події, запам'ятати та пережити їх. Так народжуються власні яскраві образи. Коли ж дитина сприймає вже сконструйовану на екрані реальність, вона ніби «споживає» вже готові образи, і її внутрішні уявлення пасивні та позбавлені індивідуальності, що, безумовно, шкодить інтелектуальному розвитку.   Пам'ять. Оскільки здорова пам'ять є провідною серед інших видів людської пам'яті, можна зробити висновок, що сприйняття нового за допомогою телебачення є найлегшим для дитини, а, як відомо, те, що легко дається, не завжди розвивається.  Увага. Ми вже казали, що після тривалого перегляду телепередач , сидіння за комп’ютером  у дітей часто погіршуються концентрація уваги та самопочуття. Особливо негативно впливає на дитячу увагу такий телевізійний продукт, як реклама. Встановлено, що розробники реклами подеколи застосовують спеціальні психологічні методи, які підсилюють у людини почуття тривоги, викликають емоційне напруження. Ясна річ, що дитина, в якої рівень довільності уваги ще низький, тобто яка погано керує власними психічними процесами та станами, часто надзвичайно чутливо відгукується на такий спрямований вплив, як реклама. Так, одна мама скаржилася, що в її малюка (1,5 року) сформувався рефлекс: його можна нормально нагодувати або заспокоїти тільки тоді, коли він дивиться рекламу або навіть тільки прислухається до неї (зазвичай, до певної реклами, яку він уже знає).   Мислення. На сьогодні доведено, що телебачення культивує усереднену точку зору. Перегляд великої кількості телепередач уніфікує погляди, згладжує стадії розвитку людини. Реклама часом підштовхує до скороспілих висновків та необдуманих вчинків. Діти, які регулярно та надмірно «споживають» продукцію засобів масової інформації, мислять надто поверхово, готовими асоціаціями.      Як співвідносяться особливості мислення дітей та їх сприйняття телебачення? Оскільки в малят поки що небагатий життєвий досвід, їм важко адекватно оцінити телевізійну інформацію. Діти не здатні критично мислити та здійснювати аналіз, тому надумані телеісторії сприймають як реалістичні, що віддаляє малят від розуміння реального життя.   Мова та мовлення. Психологи встановили, що діти запозичають з телепередач специфічний стиль розмови. Останні дослідження психологів показали, що кожна третя або четверта дитина дошкільного віку страждає на затримку розвитку мовлення або його порушення, незалежно від рівня освіти батьків або належності до певного соціального прошарку. На жаль, «німий ефі» посідає дедалі більше місце у родинному спілкуванні. Батьки разом з дітьми сидять перед екранами телевізорів або одна із сторін біля комп'ютера і їхнє спілкування зводиться лише до ситуативного, наприклад: «Дай», «Відійди», «Не чіпай», «Так», «Ні» тощо. Намагання психологів виправити відставання у мовленнєвому розвитку дітей згодом не завжди буває успішним, надалі у таких дітей виникають серйозні проблеми з опануванням правопису, пам'яттю, психомоторикою.    Уява, фантазії та творчі здібності. Надмірне захоплення телебаченням, вважають психологи, затримує розвиток оригінальності, самостійності, незалежності мислення, уяви та фантазії – цих головних складників творчого процесу, що підтверджується низкою емпіричних досліджень. Так, установлено, що: * діти складають оригінальніші продовження оповідань, початок яких почули по радіо, ніж тих, що побачили по телевізору;* дошкільнята, які багато дивляться телевізор, рідше грають з уявним товаришем, у них низький рівень уяви, вони не здатні до активного творчого мислення, постійно чекають, що важлива інформація надійне ззовні, не продукують власних ідей та суджень, у них формуються стандартні зорові образи та асоціації;         Емоції. Дуже непокоїть психологів виникнення у дітей страхів і розладів емоційної сфери після перегляду телепередач, в яких фігурують всілякі монстри, мутанти та інші істоти, породжені хворобливою уявою їхніх творців. Щоб подолати страх, дошкільнята починають щось їсти, заплющують очі, стискають якийсь предмет. Інколи такі перегляди можуть призвести до нервових зривів, особливо якщо діти вірять у реальність насильства на екрані.        Після перегляду жорстоких фільмів у більшості людей з нормальною здоровою психікою наступає стан так званої «сенсибілізації», тобто підвищеної чутливості (вони, наприклад, починають гостріше реагувати на несправедливість, емоційніше сприймати події життя). Однак, якщо насильство бачити на екрані щодня і врахувати, що люди дивляться телевізор здебільшого у розслабленому стані, то в них за етапом сенсибілізації розвивається стан «десенбілізації» – зниження чутливості.«Когось б'ють, над кимсь знущаються – а це що новина?» Тож не дивно, що чим більше людина приохочується до фільмів жахів, тим менше вона проявляє емпатію до інших людей – факт, зафіксований психологічними дослідженнями.      І ще одне. Як ми дратуємося, коли змістовна телепередача або високохудожній кінофільм перериваються рекламою, що нахабно вдирається подекуди в найдраматичніші моменти. Після цих здебільшого низькопробних «витворів» навряд чи діти відчуватимуть емпатію до героїв та інтерес до подій, знецінених втручанням реклами.       Вольова сфера й регуляція поведінки. Подовгу просиджуючи перед телевізором, чи гаджетами дитина звикає отримувати задоволення, позитивні емоції, не докладаючи до цього ніяких зусиль.    В історії психології відомі дослідження Альберта Бандури (1963). Дошкільнятам демонстрували фільми, в яких дорослі били ляльку Бобо, вдаючись при цьому до різних способів. Після перегляду фільмів діти йшли гратися. Виявилося, що більшість з них копіювала агресивну поведінку дорослого – нові для них способи завдання болю іншим. А.Бандура назвав цей вид наслідування поведінки людиною «вікарним навчанням», або навчанням шляхом наслідування спостережуваної моделі поведінки.     Дуже «заразливим» для дітей є екранне насильство, яке заохочується, винагороджується у фільмі,  комп’ютерній грі якщо агресивну поведінку демонструє позитивний герой, особливо в тих випадках, коли фільм гарно зроблений, має художню цінність.    Взагалі для деяких людей телебачення стає головною життєвою цінністю, заради якої вони відмовляються від спілкування з друзями та родичами, від участі у суспільному житті, прогулянок, занять спортом.   Природно виникають запитання: а чи не перебільшують автори небезпеки телебачення? Як запобігти негативному його впливові? Як розв'язуються ці проблеми в інших країнах?   Відповідаємо: на жаль, досліджень, які б говорили нейтральний або незначний вплив телебачення на дітей, досить мало, переважна їх більшість робить невтішні висновки.   Ми не можемо повністю відмовитися від цього продукту людської творчості у своєму повсякденному житті, однак недоречно його перетворювати на головну життєву цінність. Занадто вже великий, різноманітний, чудовий реальний світ. У тому, що малюки стають агресивними, ми звикли звинувачувати телебачення. Але німецькі вчені стверджують, що лише телебачення не може підвищити агресивність, і пропонують розглядати проблему глибше.Важливо враховувати:вік — що доросліша дитина, то менше вона піддається впливу засобів масової інформації;стать — чоловіки більше схильні до агресії, ніж жінки;вразливість;соціальне оточення — стосунки батьків.Якщо в сім'ї є насилля, то дитина отримує його подвійну дозу. Тому в агресії дитини винні передусім батьки.Психологи дають кілька важливих порад, як контролювати захоплення малюків телебаченням і гаджетами: - Не слід залишати малюка перед телевізором одного, він має з кимось ділитися своїми переживаннями, тривогами і радощами. Йому потрібні коментарі й пояснення батьків, якщо він не може сам розібратися в сюжеті.Після спільного перегляду треба обов'язково обговорювати з дитиною побачене. - Пам'ятайте: що молодший малюк, то менше йому слід дивитися телевізор. Діти до 4—5 років не розуміють фільми для дорослих. Усі передачі повинні відповідати віку дитини. - Приділяйте малюку більше часу і не вмикайте йому телевізор спеціально для того, щоб відпочити. - Покажіть малюку, що ви не залежите від телевізора. Диван чи крісло перед телевізором не повинні бути центральним місцем у вашій квартирі. Поганий приклад — дивитись телевізор днями, а тим паче під час їжі.Телевізор, комп’ютер  — один із головних чинників напруження для очей. Тому при перегляді телепередач удень краще затемнювати приміщення, а ввечері, навпаки, вмикати світло збоку або позаду глядача.Відстань до телевізора повинна бути у п'ять разів більшою, ніж діагональ екрана.Дітям дошкільного віку можна дивитися телевізор не більше 30—45 хвилин на день. Психологи радять, щоб дитина до 4 років (основний період дозрівання мозку) не дивилася телевізор узагалі. Після 6 років «спілкування» з телевізором має бути не більше години на тиждень.


 
Істерики у дітей



 Як правило, істерики у дітей сходять нанівець до моменту вступу до школи. Немає певної генетичної або органічної схильності до істерик, все вирішує випадок і реакція оточуючих. Приблизно до двох років, коли дитина вже навчилася ходити і відбувається активне становлення мови, дитина знайомиться з такими атрибутами дорослого життя як заборони.
Не має значення, багато їх чи мало, чи обумовлені вони педагогічно, заборони будуть викликати у дитини тільки негативні емоції, наприклад, розчарування або гнів. І саме поведінка батьків у такій ситуації визначить подальші рольові відносини в сім'ї.
І якщо істерика, що відбувається вперше, може стати несподіванкою для самої дитини, то їх подальше використання стає цілком усвідомленим і спрямованим на досягнення певних цілей.
Є кілька засобів подолати або запобігти дитячу істерику, з якими я пропоную вам ознайомитись:
1. Не заохочуйте істерики. Адекватна поведінка батьків при істериках - не давати те, що дитина таким чином вимагає. У цьому випадку діють найпримітивніші закони умовного рефлексу. А ваше завдання: розірвати цей ланцюг стимулів і реакцій.
2. Допоможіть дитині впоратися зі своїми почуттями. Іноді батьки занадто жорстко реагують на перші гнівні вигуки дитини, не дозволяючи їй висловити гнів або печаль. Вираз почуттів не завжди є істерикою: можливо дитині просто сумно від того, що вже час йти додому, чи він сердиться на вас, тому що ви йому щось забороняєте. Допомогти в такій ситуації можуть прості обійми, але ні в якому разі не вмовляння та обіцянки. Тут потрібна мовчазна підтримка і присутність.
3. Нагадайте про важливу справу, задля чого потрібно відкласти плач. Наприклад,  Давай ти пізніше поплачеш, а то скоро сонечко сяде, і якщо ти довго плакатимеш, ми не встигнемо погуляти”... Важливо те, що ви не забираєте права малюка на сльози, просто просите трішки почекати. І багато дітей погоджуються на такий поступок.
4. "Заговоріть" дитину. Заговорити успішно можна в основному малюків, та зате не залежно від стану дитини. Це вимагає великої енергії. Суть методу – говорити, говорити, говорити. І тоді малюк, який зібрався заплакати прислухається і забуде про плач, а карапуз, неохочий одягатися, замовкне на декілька секунд.
5. При тривалій істериці знайдіть спосіб залишитись наодинці. Глядачі тільки погіршують ситуацію. Піти в іншу кімнату можна вдвох, але це буде корисно тільки в тому випадку, якщо ви можете без зайвих слів і емоцій знаходитися поряд з дитиною, поки вона впорається зі своїми почуттями.
6. Залиште дитину одну. Деякі батьки не можуть перебувати поруч із дитиною без умовлянь, нотацій і втіх. У цьому випадку краще віддалитися і залишити її на самоті. Ви її підтримали, тепер дитині необхідно впоратися зі своїми почуттями. Це можна озвучити буквально: «Я розумію, що це важко. Але потрібно впоратися зі своїми почуттями. Заспокоїшся - приходь». Така поведінка допоможе дитині впоратися зі своїми емоціями, навчитися не вимагати перемоги будь-якою ціною.
7. Не хваліть дитину за припинення істерики. Дитина відчуває, що істерика – це потужний спосіб тиску на дорослих. І добровільно відмовлятися від такої сили їй не хочеться. Своїм заохоченням ви немов забороняєте подальше використання істерики. Це може вивести дитину з тільки що досягнутої рівноваги - і істерика повернеться. Найкраще утриматись від будь-яких коментарів. Просто поверніться до повсякденних справ і знайдіть спосіб надати дитині більш конструктивний спосіб задовольнити своє самолюбство. Наприклад, запропонуйте їй вибрати скатертину на стіл.
8. Навчіться відмовляти дитині. Відсутність заборон і покарань повідомляє дитині невірні відомості про життя. Крім того, батьківські заборони і покарання - приклади конструктивного відстоювання своїх кордонів. Спостерігаючи за батьками і виходячи зі свого досвіду спілкування з ними, діти вчаться відстоювати свої права. Істеричні діти вміють маніпулювати, але в той же час їм важко конструктивно відстоювати себе, тому що мама і тато не продемонстрували їм таких прикладів.
Забороняючи, дотримуйтесь наступних правил:
* Відмова повинна бути лаконічною.
* Голос - вагомим і спокійним (не вмовляйте і не вибачайтеся).
* Обов'язково додайте до відмови ваші почуття (я буду турбуватися, мені буде соромно…).
* Відмова без пояснень більш корисна, ніж відмова з довгою промовою.
* Повідомляйте про безумовну любов до дитині в спокійні сімейні хвилини.
Виконання останнього правила обов'язково при будь-яких поведінкових труднощах з дітьми. Але, у разі істерики, яка є одним із способів боротьби дитини за батьківську любов і увагу, краще давати цю любов без бою і в спокійні моменти.




 
             "Вік впертості" або 
про кризу трьох років



Криза трьох років – одна з найяскравіших за проявами криз дитинства, яка нерідко застає батьків зненацька. Здається, ще вчора ваш малюк був милим і слухняним, як раптом перед вами нове випробування – дитину як підмінили. Вона вередує, уперта, з нею важко навіть домовитися в тих ситуаціях, в яких раніше досить було просто попросити або навіть вказати на те, що потрібно робити.
Криза трьох років характеризується цілою низкою поведінкових проявів, які отримали особливу назву - "семизір’я кризи трьох років". Як ви вже здогадалися, в нього входять 7 основних симптомів цього віку. Для розуміння змісту розглянемо їх у максимальному ступені вираженості, хоча, звичайно, частина з них (а може бути і всі) будуть слабко виражені у вашої дитини.
1. Негативізм.
Якщо ви спостерігаєте, що поведінка вашого сина чи дочки йде врозріз з тим, що пропонують дорослі, то, швидше за все, ви спостерігаєте саме негативізм (прагнення робити все навпаки й суперечити дорослим). Не плутайте це з непослухом. Неслухняною дитина може бути і в ранньому дитинстві, відмовляючись робити те, чого їй не хочеться, або продовжуючи робити те, чого дуже хочеться
2. Упертість.
Якщо ви відчуваєте, що ваша дитина наполягає на чомусь не тому, що їй це дуже треба, а просто "з принципу", просто тому, що вона цього вже зажадала, то мова йде про затятості. Цю якість не варто плутати з наполегливістю, яка могла проявлятися й раніше (ми говоримо про наполегливість, коли дитина наполягає на тому, щоб було виконано її бажання, те, чого їй дійсно продовжує дуже хотітися). Як і у випадку з негативізмом, діти нерідко самі стають "заручниками" своєї впертості: вони б і раді вже погодитися з дорослим і визнати його правоту, але не можуть, так як вже сказали своє "вагоме слово".
3. Норовистість.
Це своєрідне дитяче невдоволення, їх нескінченні відповіді "Та ну!" на будь-які пропозиції дорослих. На що спрямована ця норовистість? Та на всі звичні рамки її дитячого життя: від усталених норм і традицій спілкування з батьками до іграшок. Дитина нібито опирається всьому, що з нею намагаються зробити дорослі, неважливо, чи вимагають вони чогось чи пробують розважити.
4. Свавілля.
Тепер маленькі дівчатка й хлопчики прагнуть все робити самі, причому так, як їм здається правильним. Напевно, ця якість менше б засмучувала батьків, якби діти цього віку більш реально оцінювали свої можливості і бралися тільки за "дитячі" справи, але, на жаль, більшість з них хочуть робити самостійно майже все (що, взагалі-то, небезпечно), і часто самі дуже переживають розчарування в своїх власних силах.
5. Протест-бунт.
У деяких родинах цей неприємний симптом кризи призводить до відчуття постійних військових дій: трьохлітка свариться з дорослими, знаходить конфлікти "на рівному місці". Може навіть виникати відчуття, що вона весь час запасається невдоволенням і негативними емоціями (що призводять до її агресивної поведінки), як гранатами на полі бою.
6. Знецінення.
Як і в кризах дорослого життя, у цій дитячій кризі все, що раніше мало цінність для дитини, може втратити її. Раптом втрачається прихильність до улюблених іграшок. Батьки перестають бути авторитетом. Правила поведінки, прийняті в сім'ї і, здавалося, вже засвоєні дитиною, раптом перестають існувати для неї. Те, чим раніше ви легко відволікали малюка, тепер оголошується ним як непотрібне. Як один із проявів знецінювання, у промові дитини з'являються погані слова, лайки, які вона починає іноді застосовувати навіть до улюблених раніше речей.
Тепер, коли ми обговорили, як виявляється криза трьох років, давайте спробуємо розібратися в причинах її виникнення.
По-перше, до 3 років організм дитини зазвичай досягає достатнього розвитку для того, щоб малюк міг бути самостійним. Його пізнавальні інтереси також удосконалюються, від чого він стає "дослідником" оточуючого світу, в тому числі і своїх власних можливостей. Природним наслідком такого "дозрівання" стає бажання все робити самостійно і протест проти батьківської допомоги й заборон як
По-друге, вважається, що саме у віці трьох років "народжується" особистість дитини. Звичайно, її особистість формувалася і в ранньому дитинстві, але приблизно в цей період дитина психологічно "відокремлюється" від батьків, усвідомлює себе окремою істотою. І ось вже фраза "Я сам" надовго закріплюється в словнику дитини. Щоб підсилити своє "Я", малюк потребує незалежності, але основний конфлікт цього віку в тому, що одночасно з цим він продовжує бути залежним і відчайдушно потребує підтримки й любові дорослих. Фактично, маленькому упертюхові найбільше потрібно, щоб батьки визнали його самостійність і при цьому продовжили любити і піклуватися про нього.
По-третє, дорослим важливо пам'ятати, що часто яскраві прояви нормальної вікової кризи трьох років пов'язані з тим, що батьки вчасно не помітили того, що дитина виросла, що пора багато що змінювати у спілкуванні з нею. Наслідком цього є "революція знизу", що показує "верхам" неможливість жити за старими правилами.
Якими ж мають бути нові правила, які відповідають можливостям і потребам дитини? Як повинні поводитися батьки трьохліток, щоб не посилювати кризові прояви і випадково не закріпити їх у поведінці дитини? Отже, спробуємо розібратися з кожним зі складних для батьків проявів кризи:
1) Що робити з негативізмом?
Перш за все – зрозуміти його закономірність: щоб сформувати своє, потрібно відмовитися від "чужого" (навіть якщо воно батьківське). Пам'ятаєте фразу з пісні: "Весь світ насилля ми зруйнуємо вщент, а потім ми свій, ми новий світ побудуємо ..." На жаль, будь-яка незміцніла істота, будь то дитина або нова держава, розмірковує приблизно так, намагаючись розмежувати "своє" і "не своє". Крім того, іноді ви навіть можете використовувати стійкий негативізм дитини в своїх виховних цілях, ідучи від протилежного - наприклад, активно пропонувати їй те, що, як вам здається, їй хочеться, але що для неї шкідливо.
2) Як поводити себе з упертюхом?
Головне – не створювати ситуацію двох баранів на містку, як у народній казці. Не можна намагатися переламати дитину, тому що, показує як народна мудрість, у такій ситуації не буде переможців. Щоб сприймати ситуацію без внутрішнього роздратування й безсилої люті від такої "ірраціональної" поведінки малюка, спробуйте побачити в ній дорослішання дитини, становлення її особистості. Думаю, батькам, несхильним до диктатури, буде не так уже важко почати поважати прагнення дитини діяти на власний розсуд, намагатися мати власну думку і "тримати своє слово", хай поки в настільки безглуздих проявах.
Ви полегшите життя собі й дитині, якщо виявите гнучкість. Коли вже стане ясно, що малюк готовий погодитися, але його стримує раніше сказане ним же, спробуйте переінакшити свою пропозицію або придумати компромісний варіант. А може бути, просто залиште дитину в спокої на якийсь час, а потім покличте її приєднатися до вас. Головне, не обмежуйте гордості дитини словами типу :"Я ж казав, що ти прийдеш дивитися мультики!" Постарайтеся просто радісно вітати її, якщо вона все-таки прийняла вашу пропозицію.
3) Як приборкати норовливих?
Щоб зрозуміти суть цього явища, спробуйте пригадати свої ранні юнацькі уявлення про те, яким буде ваше доросле життя. Напевно, ви згадаєте, як відрізнялися ваші фантазії від життя вашої реальної родини, від того, як жили ваші батьки. Пам'ятаєте, як вам здавалося, що у вас все в житті буде інакше, краще, ніж у них; як те, що вони радять, виявиться просто непотрібним, тому що ви – інший і жити будете по-іншому. Згадали? А тепер зіставте ті уявлення зі своїм теперішнім життям. Щось із батьківського багажу ви все-таки взяли? У чомусь домоглися дійсно іншої якості або способу життя?
Таке протиставлення себе батькам активно відбувається, звичайно, в підлітковому віці, але ж відділення та відокремлення дитини – процес дуже тривалий, так що можете вважати норовистість в 3 роки його початком. Сподіваюся, тепер вас не лякає вічне невдоволення дитини, адже ви впевнені, що воно – частина важливого процесу її становлення? Тоді ви можете залишити свої спроби захопити і розважити її. Нехай дитина побуде наодинці з собою і займеться тим, чим хоче. Досить скоро їй стане нудно, і вона прийде до вас. Ось тоді ви запропонуєте їй все те, від чого вона відмовлялася раніше. Тільки зробіть це ненав'язливо, без зайвого ентузіазму, щоб не спровокувати відмову дитини знову.
4) Як реагувати на свавілля?
Тут необхідно шукати золоту середину, адже необмежена свобода для дитини шкідлива не менше, ніж строгі обмеження.
По-перше, постарайтеся зробити свій будинок максимально безпечним для дитини, щоб у вас було якомога менше ситуацій, коли необхідно обмежувати дитину з метою її безпеки. Причому зробити це треба задовго до 3 років, ще з того часу, коли дитина почала ходити. По-друге, надайте хлопчикові або дівчинці можливість робити самостійно все, що вони в силах зробити.
По-третє, в тому що, що маля ще не може зробити, але чому його можна навчити, допомагайте йому, але не робіть все за нього. Нехай з кожним днем додається справ, з якими воно може впоратися, зростає його впевненість у власних силах.
По-четверте, коли малюк явно хоче зайнятися не своєю справою (наприклад, попрацювати перфоратором), то саме час батькам згадати про такі особливості дитячої психіки, як підвищене переключення уваги і залучення в ігрову діяльність. В описаній ситуації можна запропонувати дитині пограти в інструмент, коли він вимкнений, або купити їй іграшковий аналог. При цьому не забувайте висловити свою впевненість, що мине не так багато часу і дитина обов'язково зможе "по правді" працювати й допомагати батькові в ремонті. А поки це - тренування.
5) Як поводитися під час сварок?
Безумовно, тут потрібні обмеження. Коли дитина обзиває матір чи батька, вона повинна розуміти, що робить щось недобре, і що дорослі сердяться. Однак не можна опускатися до рівня трьох років і починати конфліктувати з дитиною. Краще покажіть мімікою й інтонаціями або діями, що вам це неприємно й образливо. Якщо ж малюк просто скандалить, але не ображає батьків, то спробуйте озвучити його почуття: "Ти зараз сердишся на тата?" або "Ти злишся, тому що тобі не дали подивитися телевізор?" і т.п. Таким чином ви даєте дитині відчуття, що її розуміють, і вчите проговорювати свої емоції так, щоб не кривдити оточуючих. І, нарешті, не забувайте, що потрібно періодично давати дитині прийнятні способи виплеснути свою агресію: жартома побитися, покидатися подушками, побити грушу і т.п., виходячи з ситуації і місця.




ГОТОВНІСТЬ ДО ШКОЛИ
Як підготувати дитину до школи

   Здавалося б, зовсім недавно ви мріяли про той час, коли ваша дитина піде до школи. І ось той довгоочікуваний день настав – 1 вересня! З ним у кожного пов’язані світлі та хвилюючі спогади, адже в пам’яті надовго закарбовується той день, коли вперше переступаєш поріг школи. Батьки завжди хвилюються, як навчатиметься їхня дитина, чи стане цей період у житті сім'ї радісним і щасливим, чи виникнуть якісь труднощі. Все це залежить від підготовки  дитини та її сім’ї до нових умов.
  Відомо, що чим краще готовий організм дитини до всіх змін і труднощів, пов’язаних із початком навчання в школі, тим легше він їх подолає, тим спокійнішим буде перебіг пристосування до школи. Тому і приділяється значна увага проблемі визначення готовності дитини до школи. Готовність дитини до систематичного навчання – це той рівень розвитку дитини, за якого вимоги систематичного навчання не будуть надмірними і не призведуть до порушення здоров'я дитини.


ПАМ'ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ МАЙБУТНЬОГО ПЕРШОКЛАСНИКА
 
Правило 1
   Ніколи не відправляйте дитину одночасно в перший клас і якусь секцію або гурток. Сам початок шкільного життя вважається важким стресом для дітей. Якщо маля не зможе гуляти, відпочивати, робити уроки без поспіху, у нього можуть виникнути проблеми зі здоров’ям, невроз. Тому, якщо заняття музикою та спортом здаються необхідною частиною виховання, почніть водити дитину на ці гуртки за рік до початку навчання або із другого классу.
Правило 2
   Пам'ятайте, що дитина може концентрувати увагу не більш як на 10-15 хв. Тому,  коли ви з нею будите робити уроки, кожні 10-15 хвилин необхідно перериватися й обов’язково давати дитині фізичну розрядку. Можете просто попросити пострибати на місці 10 разів, побігати або потанцювати під музику кілька хвилин. Почати виконання домашніх завдань краще з письма. Можна чергувати письмові завдання з усними. Загальна тривалість занять не має перевищувати однієї години.
Правило 3
Комп'ютер, телевізор і будь-які заняття, що вимагають значного зорового навантаження, мають тривати не більше години на день – так вважають лікарі-офтальмологи й невропатологи в усіх країнах світу.
Правило 4
  Протягом першого року навчання ваша дитина потребує підтримки. Вона не тільки формує стосунки з однокласниками й учителями, але й уперше розуміє, що з нею самою хтось хоче дружити, а хтось – ні. Саме у цей час у маляти складається свій власний погляд на себе. І якщо ви хочете, щоб із нього виросла спокійна і впевнена у собі людина, - обов’язково хваліт! Підтримуйте, не сваріть за неакуратні записи у зошиті. Усе це – дрібниці порівняно з тим, що від нескінченних докорів і покарань ваша дитина не буде вірити у себе.
 
Кілька коротких правил
1.     Показуйте дитині, що її люблять такою, якою вона є, а не за якісь досягнення.
2..     Не можна ніколи (навіть у пориві гніву ) говорити дитині, що вона гірша за інших.
3.     Треба чесно й терпляче відповідати на будь-які її запитання.
4.     Намагайтесь щодня знаходити час, щоб побути наодинці зі своєю дитиною.
5.     Учіть дитину вільно спілкуватися не тільки зі своїми однолітками, але й із дорослими.
6.     Не соромтесь підкреслювати, що ви пишаєтесь своїм малюком.
7.     Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини.
8.     Завжди говоріть дитині правду, навіть коли вам це невигідно.
9.     Оцінюйте тільки вчинки, а не її саму.
0.                       Не домагайтеся успіху силою. Примус – найгірший варіант морального виховання. Примус у сім'ї порушує особистість дитини.
11.                       Визнайте право дитини на помилку.
12.                       Думайте про дитячий «банк» щасливих спогадів.
13.                       Дитина ставиться до себе так, як ставляться до неї дорослі.
14.                       І взагалі, хоч інколи ставте себе на місце своєї дитини, і тоді ви краще зрозумієте як її виховувати.
 
 
Психологічна валіза для батьків - "Швидка допомога" при взаємодії батьків з гіперактивною дитиною.


1. Переключіть увагу дитини від її капризів.
2.Запропонуйте в даний момент іншу діяльність.
3. Поставте несподіване запитання.
4. Відреагуйте несподіваним для дитини способом, проявіть гумор, скопіюйте поведінку дитини.
5. Не забороняйте певні дії дитини в категоричній формі.
6. не говоріть наказовим тоном, а просіть ( але не підлещуйтесь).
7. Вислухайте те, що хоче сказати дитина (інакше вона не буде чути Вас).
8. Сфотографуйте дитину, або підведіть до дзеркала в той момент, коли вона капризує.
9. Залиште в кімнаті наодинці (якщо це безпечно для здоров'я).
10.Не наполягайте на тому,  щоб дитина просила вибачення.
11. Не читайте довгих нотацій (дитина їх не чує).


 
                 Як боротися з дитячою істерикою?


Кожен з батьків коли - небудь обов'язково стикався з цим, не самим приємним моментом з життя дитини - істерикою. Губи затремтіли, на очах з'явилися сльози. почувся несамовитий крик. І потім кілька  хвилин (а іноді й довше) - усе на одній і тій же високій ноті. Таке може вивести з себе  не  тільки ласкаву й люблячу маму, але і вічно незворушного і спокійного тата.

А якщо істерика трапилася  в людному місці (кафе, магазин, дитячий  майданчик), то ефект збільшується в багато разів. Але давайте не будемо виходити із себе, а замість цього спробуємо розібратися спочатку в причинах такої поведінки дитини.                 По - перше, дитина  в більшості випадків не хоче і не вміє чекати. Всі бажання, які у неї з'явилися, їй  хочеться реалізувати негайно. А дуже часто це неможливо. І ми з вами це розуміємо. А от дитина - ні. Вона розуміє тільки те, що рішенням батьків її бажання залишилися невиконаними.                  По - друге, дитина не завжди може  сформулювати те, що їй хочеться. Це особливо характерно для дітей 2-3 років. Звичайно, якщо  дитині хочеться сік чи цукерку, то проблем виникає. Але часто потреби дитини можуть випереджати її розмовні здібності. У результаті батьки не розуміють, чого хоче їхнє чадо, зате чадо розуміє, що йому  знову відмовили. І знову істерика.   

Ситуацій, в яких  починається істерика може бути дуже і дуже багато, але суть весь час залишається однією і тією ж - бажання дитини не були виконані.Так що ж робити? Кидатися виконувати всі мислимі і немислимі бажання дитини? Цікаво. Навіть у тому випадку, якщо у вас є можливість виконати всі її забаганки, не варто цього робити під тиском істерики. Дитина дуже швидко зрозуміє, що це хороший спосіб управління батьками, і тоді вам доведеться витримувати такі бурхливі прояви , нові бажання ще дуже і дуже довго.
 
Абетка виховання

1. Відповідайте на запитання дитини терпляче і чесно.
2. Сприймайте запитання і висловлювання дитини всерйоз.
3. Надайте дитині кімнату або куток лише для її справ.
4. Знайдіть місце, де дитина змогла б показувати свої роботи і досягнення.
5. Не лайте дитину за безладдя на столі, якщо це пов'язано з її творчим процесом.Проте вимагайте робити лад після закінчення роботи.
6. Покажіть дитині, що її люблять і приймають, безперечно, такою, якою вона є, а не за її успіхи і досягнення.
7. Доручайте своїй дитині посильні справи і турботи.
8. Допомагайте їй будувати власні плани й ухвалювати рішення.
9. Допомагайте їй поліпшувати результати своєї роботи.
10. Беріть дитину в поїздки цікавими місцями.
11. Допомагайте дитині спілкуватися з ровесниками різних культурних середовищ.
12. Не порівнюйте свою дитину з іншими, вказуючи при тому на її недоліки.
13. Не принижуйте свою дитину, не давайте їй відчути, що вона гірша за вас.
14. Привчайте дитину мислити самостійно.
15. 3абезпечте дитину книжками, іграми та іншими потрібними їй речами для улюблених занять.
16. Спонукайте дитину придумувати історії і фантазувати. Робіть це разом із нею.
17. Привчайте дитину з малих, років до регулярного читання.
18. Уважно ставтеся до її потреб.
19. Залучайте дитину до спільного обговорення загальних сімейних справ.
20. Не дорікайте дитині за помилки.
21. Хваліть за будь-які успіхи.
22. Учіть її спілкуватися з дорослими будь-якого віку.
23. Розробляйте практичні експерименти, що допомагають дитині
більше дізнаватися.
24. Не забороняйте дитині бавитися з усяким непотребом - це стимулює її уяву.
25. Спонукайте дитину знаходити проблеми і потім розв'язувати їх.
26. Хваліть дитину за конкретні вчинки й успіхи і робіть це щиро.
27. Не обмежуйте теми, цікаві для дитини.
28. Давайте дитині можливість самостійно приймати рішення і
нести відповідальність за них.
29. Допомагайте стати особистістю.
30. Допомагайте знаходити варті уваги телепрограми і радіопередачі.
31. Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її можливостей.
32. Заохочуйте максимальну незалежність від дорослих, не втраючи при тому поваги до них.
33. Вірте у здоровий глузд вашої дитини і довіряйте їй.
34. Намагайтеся, щоб основну частину роботи, за яку взялася ваша дитина, вона виконувала самостійно, навіть якщо ви не впевнені в позитивному кінцевому результаті. Дайте дитині таку можливість.
35. Ведіть щоденник спостережень за розвитком вашої дитини й аналізуйте процес розвитку.
 
П'ять основних правил якими варто керуватися у вихованні дошкільнят 
Менше сварити - більше хвалити!
Менше карати - більше любити!
Менше вимог - більше послідовності!
Менше скарг - більше життєлюбства!
Менше погроз -більше радості!
 
Поради батькам
 
1. Навчіть вашу дитину, що вона має право сказати "Ні” будь-якому дорослому, якщо відчує витікаючу від нього небезпеку.
2. Навчіть свою дитину голосно кричати "Це не моя мама!” (Або "Це не мій тато!”). Якщо хтось спробує схопити його. Це приверне увагу оточуючих і відлякає злочинця.
3. Навчіть вашу дитину повідомляти вам, куди вона іде, коли збирається повернутися і дзвонити по телефону, якщо несподівано плани зміняться.
4. Намагайтеся САМІ забирати дитину з дитячого садка або школи. Якщо за ним прийде хтось інший, попередьте про це заздалегідь вихователя або шкільного вчителя.
5. Придумайте пароль для вашої дитини і навчіть його ніколи не сідати в машину до незнайомої людини і нікуди не йти з ним, якщо він не знає пароль.
6. Переконайте вашу дитину в тому, що гуляти в компанії друзів набагато безпечніше, ніж одній, особливо в пізній час. Злочинця завжди привертає самотньо гуляюча дитина.
7. Навчіть вашу дитину користуватися телефоном-автоматом (включаючи міжнародний). Номери домашнього телефону, телефонів батьків, телефонів служб допомоги (101, 102, 103, ), він повинен знати напам’ять. Навчіть вашу дитину дзвонити з мобільного телефону на короткі номери (112).
8. Фотографуйте вашу дитину не рідше одного разу на рік, а наявний у вас опис зовнішності і особливих прикмет дитини допоможе вам в тому випадку, якщо вона загубиться чи буде викрадена.
9. Якщо ваша дитина виїжджає за кордон (на відпочинок, на лікування, на конкурс, олімпіаду і т.д.), їй необхідно мати при собі закордонний паспорт. Всі документи, необхідні для оформлення паспорта, батьки САМІ (нікому не доручаючи) повинні представити в паспортно-візовий відділ.
10. Будьте такими батьками, яким дитина зможе розповісти про все, що з нею трапиться. Дитина повинна бути впевнена в тому, що ви завжди будете любити її і ніколи не перестанете шукати, якщо вона загубиться чи буде викрадена.
 
Коли не можна карати і сварити 
1. якщо дитина хвора;
2. якщо дитина не зовсім одужала після хвороби;
3. якщо дитина їсть;
4. після сну;
5. перед сном;
6. під час гри;
7. під час виконання завдання;
8. одразу ж після фізичної або душевної травми (падіння, бійка, погана оцінка) – необхідно перечекати поки зупиниться гострий біль (але це не означає, що необхідно утішати дитину);
9. якщо дитина не справляється зі страхом, з лінню, з рухливістю, з роздратованістю, із будь-яким недоліком, але щиро намагається його подолати;
10. у всіх випадках, коли у дитини щось не виходить;
11. якщо внутрішні мотиви вчинків найпростіших або найстрашніших порушень вам не відомі;
12. якщо ви самі в поганому настрої, якщо втомилися, якщо роздратовані. В цьому стані гнів завжди не правий.
 
Коли не потрібно хвалити 
1. Похвала має властивість наркотику: ще й ще! І якщо було багато і стало менше, або взагалі не стало, у дитини може виникнути стан непотрібності, самотності і, можливо, страждання.
2. Не можна хвалити за те, що досягнуто не своєю працею (фізичною, розумовою, душевною).
3. Якщо дитина не заслужила, не долала труднощів – немає за що хвалити.
4. Похвали потребує кожна дитина, у кожної є своя норма похвали, ця норма завжди змінюється і треба її знати. Якщо дитина ослаблена, травмована фізично або душевно, хваліть її кожен день!
 
Похваліть дитину зранку, якомога раніше! І похвала на ніч (або просто поцілунок) теж не зашкодить…
 
10 золотих правил виховання щасливих дітей
 
1. Формуйте самоповагу
2. Навчіть дитину спілкуватися
3. Пильнуйте, щоб дитина не стала "телеманом"
4. Виховуйте відповідальність і порядність
5. Навчіть дитину шанувати сім'ю
6. Живіть у хорошому оточенні
7. Будьте вимогливими
8. Привчайте дитину до праці
9. Не робіть за дітей те, що вони можуть самі
10. Розвивайте інтелект дитини
 
Криза трьох років
 
У ранньому віці між бажаннями дитини та бажаннями дорослих не було особливих розбіжностей. Якщо дитина хотіла щось недозволене, дорослі швидко перемикали її увагу на інший привабливий предмет. До трьох років у дитини з'являються свої власні бажання, які не співпадають з бажаннями дорослих. Ці бажання стають певними і стійкими, що підтверджується наполегливою заявою: «Я хочу!».
 
Різкий ріст прагнення до самостійності і незалежності від дорослого (як в діях, так і в бажаннях) призводить до суттєвих ускладнень у відносинах дитини і оточуючих. Цей період в психології отримав назву КРИЗИ 3-Х РОКІВ. Критичним цей вік називається тому, що протягом декількох місяців істотно змінюється поведінка дитини та її стосунки з оточуючими людьми.
Це дуже важливий момент у розвитку малюка. Дитина починає усвідомлювати себе як окрему людину, зі своїми бажаннями і особливостями. У цьому віці у неї з'являється нове слово "не хочу", воно починає досить часто зустрічатися в словнику Вашого янголятка. Малюк нерідко діє навпаки: Ви його кличете, а він
тікає; просите бути акуратніше, а він спеціально розкидає речі. Дитина кричить, може топати ногами, замахуватися на Вас зі злим, сердитим обличчям. Таким чином малюк проявляє свою активність, самостійність, наполегливість у досягненні бажаного. Але уміння для цього ще поки не вистачає. Йому починає щось не подобатися, і, як результат, дитина висловлює свою незадоволеність.
Відомий психолог Л.С. Виготський описав наступні симптоми кризи:
1. Негативізм - це не просто неслухняність або небажання виконувати вказівки дорослого, а прагнення все робити навпаки, всупереч проханням або вимогам старших. Дитина не виконує прохання лише тому, що його про це попросили. Причому таке прагнення часто завдає шкоду власним інтересам дитини.
Наприклад, мама просить дитину вдягнути тапочки, але малюк відмовляється, тільки тому, що це прохання мами. Щойно мама перестає вмовляти, дитина відразу починає їх одягати або наполягає на тому, щоб їй допомогли це зробити.
2. Упертість - її слід відрізняти від наполегливості. Наприклад, якщо дитина хоче який-небудь предмет і наполегливо його домагається, це не є упертістю. Але коли малюк наполягає на своєму не тому, що йому цього дуже хочеться, а тому, що він цього зажадав, це вже прояви упертості. Мотивом останньої є те, що
дитина ні за що не хоче відступати від свого первісного рішення.
3. Норовливість - цей симптом є центральним для кризи 3-х років, тому іноді даний вік називають віком норовистості. Від негативізму норовистість відрізняється тим, що вона безособова. Протест дитини спрямований не проти конкретного дорослого, а проти способу життя. Дитина починає заперечувати все, що вона спокійно робила раніше. Вона ніби бунтує проти всього, з чим мала справу раніше (наприклад: чистити зуби, йти гуляти, прибирати іграшки і т.д.).
4. Свавілля - дитина все хоче робити власноруч, відмовляється від допомоги дорослих і домагається самостійності там, де ще мало чого вміє.
5. Бунт проти оточуючих - дитина начебто знаходиться в стані жорсткого конфлікту з оточуючими людьми, постійно свариться з ними, поводиться дуже агресивно.
6. Образа близьких - малюк може почати обзивати батьків лайливими словами, яких раніше ніколи не вживав.
7. Деспотичне придушення оточуючих - вся родина повинна задовольняти будь-яке бажання дитини, в іншому випадку дорослих чекають істеричні напади зі сльозами та криками.




Немає коментарів:

Дописати коментар